ПІСНІ І БОРИВІТРИ НАД НІЧНИМ ЛУЦЬКОМ

Цього теплого недільного вечора, як і 580 років тому (щоправда, тоді це було взимку), до Луцька прибули монархи більшості європейських країн. Можливо, тому й були вжиті належні заходи безпеки і квитки на арт-шоу “Ніч у Луцькому замку-2009” перевіряли міліціонери уже на далеких підступах до В’їзної вежі замку. Незважаючи на те, що за право побачити монарших осіб та українських артзнаменитостей потрібно було заплатити 80 гривень, територія замку була заповнена так щільно, як, мабуть, не була й того далекого уже 1429 року

Володимир ЛИС

Ще до церемонії зустрічі вінценосних гостей народ мав змогу помилуватися, як працюють сучасні майстри-ковалі, побувати на нічному пленері художників Рубанів, купити оригінальні керамічні вироби знаних майстрів зі Львова Віри і Тетяни Максименків, сувеніри луцької крамниці “Вінок волошковий” чи майстерно розписані пляшки Ольги Гайдай з Ковеля. Багато хто дегустував луцьке пиво “Земан” і оригінальне гаряче червоне вино, а особливо якісний, як було сказано, без жодної доданої краплі спирту питний мед власного виробництва, який пропонували знані члени братства бджолярів Волині Володимир Дмитрук і Віталій Приймак. Ну, а за екзотичними квашеними огірками з медом вилаштувалася ціла черга.
Бажаючі могли сфотографуватися з середньовічними персонажами Театру “живої” скульптури, який приїхав до Луцька аж із Євпаторії. Коли я запитав в одного із персонажів, чи не тяжко отак стояти непорушним та ще й з геть зафарбованим обличчям, у відповідь почув: “Ні. Не розрушайте ілюзії”. А ті, хто бажав екстриму, могли спуститися у підземелля, де давав виставу “У темряві” театр-студія Волинського національного університету імені Лесі Українки “Гармидер”. Уявіть собі, що вас проводять у темряві, підсвічуючи лише малесеньким ліхтариком, все нижче і нижче, доки не починає тягнути справжнім підземельним холодом і в цьому холоді й суцільній темряві грають студенти-актори виставу, коли при тьмяному світлі вогників видно лише обличчя-маски. Вражаюче і трохи моторошно. А вистава за творами Олександра Олеся дуже актуальна — вона про пошук виходу у темряві й безвиході, коли ті, що блукають серед лісу, здатні повірити обіцянкам будь-кого, хто береться вказати шлях до “світлого майбутнього”, і накинутися на того, котрий щойно був їхнім кумиром. А вихід, виявляється, зовсім поруч, його головному герою показує дівчинка, а за ними і всі присутні потрапляють до зали, де має реставруватися давній храм Івана Богослова. Там глядачам вручають свічки і ось уже освітлюється цілий зал, всі стають мовби членами освітленого вогнем надії людського братства.
А наверху у замку тим часом відбулося коронування теперішнього господаря Луцька міського голови Богдана Шиби. З князівською короною на голові та великим вінком із польових квітів Богдан Павлович і зустрічав поважних гостей, які прибували: імператора Священної Римської імперії Сигізмунда з дружиною Барбарою та кронпринцесою Анною, датського короля Еріка ХІV, легата Папи римського, послів візантійського імператора, численних князів із Московії, посланця магістра Тевтонського ордена та інших, ролі яких виконували актори Волинського академічного муздрамтеатру імені Тараса Шевченка. Особливе пожвавлення в присутніх викликало оголошення про прибуття перекопського кримсько-татарського хана з гаремом. Та гарем виявився хоч і симпатичним, але малочисленним — чи то хан Тохтамиш був таким цнотливим, чи то перейняли і забрали красунь тодішні попередники запорізьких козаків — берладники.
Ну, а вже на сцені оголосили про подарунок тодішньому господарю замку князю Вітовту від імператора Сигізмунда — блазня Генне. З цього моменту блазень (добре виконав роль молодий актор Богдан Якимчук) взяв дійство у свої руки. Він змусив імператрицю, польську королеву та принцесу і князівну виконувати українські пісні, танцювати напівоголених ханських наложниць, по-блазенськи, щедро і в той же час з гумором оцінюючи їхню майстерність. З’їзд монархів благополучно переріс у веселе дійство — концерт.
Відзначимо й виступ фольк-гурту “Рун” з Києва, який досліджує та виконує традиційну музику ірландців та шотландців й інших народів кельтського походження. До речі, слово “рун” ірландською — “таємниця”, а “а рун” — “коханий, кохана”. Отож, ці два поняття і сполучалися у піснях. Захоплено сприймали і театр вогню “Проти ночі” також з Києва, з його вогняними танцями і вправами, феєрверком, а битві на оповитих вогнем мечах могли б позаздрити навіть герої знаменитих “Зоряних воєн” з їхніми лазерними мечами. А ще були театр старовинного танцю “Джойссанс” і театр давньої музики “Хорея козацька”, котрі завітали також із столиці. І театр моди уже з Луцька, який показав колекцію оригінального стилізованого вбрання “Лісова пісня” волинської модельєрки А. Дідух.
Звичайно, “нічний народ”, а особливо молодь, яка складала переважну більшість щільно заповненого глядачами і учасниками дійства замку, чекали на велику і щедру родзинку цього арт-шоу: виступ відомого українського співака, композитора і музиканта Святослава Вакарчука. Він привіз до Луцька свій перший сольний музичний проект “Вночі”, який вже став знаменитим. Звертаючись до присутніх, пан Святослав, який наче випірнув із теплої ночі у джинсах і світлій футболці, зауважив, що пісні з проекту “Вночі” звучали у палацах, концертних залах і будинках культури, але вперше вони виконуються у такому ось древньому замку, на повітрі, яке наче напоєне середньовіччям, поєднаним із сучасністю. А ще, зважаючи на численні прохання глядачів, гість виконав кілька своїх давніх хітів. І під час натхненного співу над замком слідом за освітленим вогниками дельтапланом з’явились соколи-боривітри, котрі, як відомо, гніздяться на вежах замку, — спочатку один, а потім другий і заширяли над великим людським юрмищем. Видовище було незабутнє, з тих, що не можна вигадати.
Помітивши серед глядачів задуманого міського голову, я поцікавився його враженнями як глядача. І почув у відповідь, що такі дійства, куди люди приходять за покликом душі і серця, поєднують лучан набагато більше, ніж різноманітні політичні акції. Довелося почути в одній із глядацьких груп англійську мову. Як виявилося, Джозефіна і Патрік Мейсони з Великобританії лише місяць тому одружилися і роблять весільну подорож “від Голландії до України”. Потрапивши до Києва, вони довідалися від колишньої лучанки Олени Чечевлюк, яка колись була на стажуванні у Лондоні, що в Луцьку має відбутися таке нічне дійство, спрямували сюди свій маршрут. На запитання про враження Джозефіна відповіла: “Музика чудова, правда, людей забагато і незнайома мова, але так екзотично, у старовинному замку ми ще ніколи не зустрічали світанок, особливо удвох”.
Додамо, що головним організатором дійства був департамент культури та історичної спадщини Луцької міськради, а одним із інформаційних спонсорів — “Волинь-нова”.