Чи не пора вже вирішити задавнений конфлікт у профтехучилищі з приводу гуртожитку?
Чи не пора вже вирішити задавнений конфлікт у профтехучилищі з приводу гуртожитку?
Анастасія ФІЛАТЕНКО
Не перший рік лине недобра слава про Луцьке вище профтехучилище № 9. Давно відоме воно і в Міністерстві освіти і науки. Як сказав заступник начальника управління освіти і науки облдержадміністрації Георгій Грушка, які б питання не обговорювалися в міністерстві з участю працівників профтехосвіти, то перше, чим цікавляться — як там справи у цьому профтехучилищі і чи там уже вичерпаний, нарешті, конфлікт. А почався він більше п’яти років тому з гуртожитку училища. У свій час, коли будувалося училище, то зводився його гуртожиток. Сьогодні важко сказати, хто винен у тому, що згодом він став аварійним, до того ж скоротилося число учнів. Вихід бачили в тому, щоб знайти бажаючих відремонтувати його і зробити блок для викладачів училища, які потребують житла. Не будемо вдаватися в подробиці, бо нині важко знайти тих, хто правий, а хто винуватий. Колишній директор училища заявляє, що всі у колективі знали про такий план, а працівники училища кажуть, що вони про подібне не чули. Власне, скінчилося це плачевно — і за зловживання, у тому числі й з гуртожитком, колишнього директора судили. Але, на жаль, конфлікт не припинився. Останніх чотири роки директором училища був один із колишніх заступників Валерій Миколайович Овсянніков. І всі ці роки продовжувалася суперечка навколо гуртожитку. Що б там нині не говорили його викладачі, головним лишалася колотнеча навколо житла в гуртожитку. За судами і розборками часом не вистачало часу зайнятися навчальним процесом. Заступник начальника управління освіти і науки облдержадміністрації Георгій Грушка показує рішення про створення житлового кооперативу. Виконком Луцької міської ради затвердив його. Але згодом відмінив своє ж рішення, побачивши у тому якісь помилки. Найпершою, напевно, було те, що гуртожиток не є муніципальною власністю, а власністю Міністерства освіти і науки. Тож виходить, що без його згоди не могли розпоряджатися цим гуртожитком. Та поки що він існує з відповідними списками членів цього кооперативу, котрі кажуть, що пройшли уже всі суди і нині мають починати усе з чистого листка. Хоча знову ж така ось невизначеність і непевність залишаються. До того ж двоє членів цього кооперативу Олена Володимирівна Павлович та Інна Олександрівна Пасюта вийшли з нього і, як розповіли мені інші учасники, забрали внесені туди кошти. Кілька років тому у цьому училищі працював Ігор Павлович. Згодом він залишив училище, а його дружина Олена Володимирівна там працює, і він на неї переписав свою чергу на житло. Знову почалася колотнеча, навіть з голодуванням Олени Володимирівни. За участю чоловіка у гуртожитку, де живуть студенти, було поставлено намет з вимогами вселити їх, як вважає ця сім’я, у належну їм квартиру в гуртожитку. Сім’я має двох дітей, Олена Володимирівна має народити третю. І ніхто не знає, чим може закінчитися для вагітної жінки така ось акція протесту. Але ні колектив, ні директор не зайняли визначеної позиції, не припинили цієї акції. Нині знову розбитий намет з відповідними вимогами і погрозами сухого голодування. І це замість того, щоб справу вирішувати у судових інстанціях. Відверто кажучи, це уже “дістало” відповідні органи. Минулого року, коли треба було продовжувати директору училища контракт, його продовжили на рік, але з умовою, що, нарешті, в училищі буде наведено лад і що всі займатимуться виключно навчальним процесом. Рік минув, а мало що змінилося. “Бал” править чомусь в училищі Ігор Павлович, який там не працює. Колектив, нарешті, “прозрів”, вважаючи, що всі біди від нього, зокрема, й те, що директору училища Валерію Овсяннікову нині не продовжили контракт у Міністерстві освіти і науки. Директор перед тим звітував про зроблене за рік на зборах колективу. Сто один чоловік, які були там присутні, одноголосно проголосували за те, щоб його знову залишити директором. Може, варто було більш критично подивитися і на свою роботу, і на роботу директора, внести якісь пропозиції, зауваження. Але цього не сталося — всі були одностайними, відкрито проголосували за нього, вважаючи, що тільки цей директор потрібен училищу. Колективу, напевно, відомо, що їхній голос — дорадчий, тобто до нього можна прислухатися або й ні. Управління освіти і науки облдержадміністрації через облдержадміністрацію подали свої пропозиції до Міністерства освіти і науки. Перемогла їхня пропозиція, а не колективу. Міністр підписав наказ про те, що контракту з Валерієм Овсянніковим на посаду директора Луцького вищого профтехучилища міністерство поновлювати не буде. Колектив бурхливо відреагував на це. Минулої неділі на Театральному майдані працівники училища влаштували пікет на захист свого директора. Плакати, які тримали в руках пікетувальники, однозначно підтримували Валерія Овсяннікова. До них ніхто не вийшов. Акцію протесту вирішили продовжити під стінами облдержадміністрації. Перед пікетувальниками цього разу стояв начальник управління освіти і науки облдержадміністрації Михайло Попович. Йому випало відповідати на різні запитання і звинувачення. Жоден з пікетувальників не згадував про навчальний процес, про те, що якраз нині має проходити акредитація чотирьох спеціальностей на молодшого спеціаліста, про набір на новий навчальний рік. Усе зводилося до житла в гуртожитку, до того, що треба відмінити рішення міністерства і продовжити контракт директору. Задавали начальнику управління питання й про те, що їхній директор не має жодної догани, то чому, мовляв, із ним не хочуть продовжувати контракт. Певно, він не хотів про це говорити, але його заступник Георгій Грушка розповів журналістові, що Валерій Овсянніков ще молода людина, вирішили не псувати йому біографію, робити подання в міністерство, що він не виконує наказів управління і за це заслуговує догани. Його могли б звільнити по статті, дочасно перервавши контракт. У даному ж випадку у нього просто завершився строк контракту. Загалом можна сказати про колектив училища словами одного з героїв роману Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”, що вони хороші люди, от тільки квартирне питання їх зіпсувало. Врешті-решт, якимось чином його треба вирішити, бо скільки років воно ще може отруювати атмосферу в колективі. А його треба вирішувати спільно й рішуче — насамперед і директору, і колективу. Звичайно ж, на основі справедливості та законності. А пікетами і акціями протесту цю задавнену і непросту справу навряд чи можна вирішити.
