Нещодавно довелося побувати на весіллі у Хмельницькій області. Дорога через Рівненщину, Тернопільщину хоч і неблизька, зате тішила барвистими літніми краєвидами, а ще тим, що всі поля аж до обрію, починаючи від знаменитої колись рівненської «Зорі», засіяні! Озима пшениця, ячмінь, ріпак, шелестить під вітром кукурудза, рівними рядочками тягнуться цукрові буряки, овочеві культури...
Нещодавно довелося побувати на весіллі у Хмельницькій області. Дорога через Рівненщину, Тернопільщину хоч і неблизька, зате тішила барвистими літніми краєвидами, а ще тим, що всі поля аж до обрію, починаючи від знаменитої колись рівненської «Зорі», засіяні! Озима пшениця, ячмінь, ріпак, шелестить під вітром кукурудза, рівними рядочками тягнуться цукрові буряки, овочеві культури.
На жаль, буваючи у відрядженнях у районах рідної Волині, доводилося бачити зовсім іншу картину. Колись родючі поля облогують уже по кілька років, а на деяких навіть почав самосівом рости ліс. Звісно, не раз доводилося чути аргументи селян: нема техніки, дорогі пальне й добрива, нема збуту вирощеного, тож, загалом, займатися рільництвом невигідно, собі на збиток. Але чому ж тоді вигідно на Рівненщині, Тернопільщині, Хмельниччині, зрештою, Вінниччині, де нещодавно побувала колега і також була приємно вражена засіяними ланами? — поділилася Валентина Штинько.
