Борис Климчук перебував на відповідальних посадах в області у часи становлення держави: 1992—1998 р.р. – голова обласної ради, 1995—2002 – голова обласної державної адміністрації. Декілька років Борис Климчук працював Надзвичайним і Повноважним Послом України в Литовській Республіці, а з 15 квітня 2008 року – на такому ж посту в Азербайджанській Республіці
Борис Климчук (на фото) перебував на відповідальних посадах в області у часи становлення держави: 1992—1998 р.р. – голова обласної ради, 1995—2002 – голова обласної державної адміністрації. Декілька років Борис Климчук працював Надзвичайним і Повноважним Послом України в Литовській Республіці, а з 15 квітня 2008 року перебуває на такому ж посту в Азербайджанській Республіці. Нещодавно Борис Климчук, перебуваючи у відпустці на Волині, зустрівся з колективом нашої газети і дав ексклюзивне інтерв’ю
Олександр НАГОРНИЙ
- Борисе Петровичу, ми не раз розповідали, як вам вдалося багато зробити для налагодження ділових зв’язків України з Литвою. А які стосунки з далеким Азербайджаном? – 22 травня минулого року стараннями моїх попередників-дипломатів з доброї волі наших президентів ми стали стратегічними партнерами. До речі, через два місяці після цього Азербайджан уклав такий же договір з Російською Федерацією. Наскільки значимий цей договір для України, свідчить хоча б те, що торік товарообіг між двома країнами сягнув за мільярд доларів, позитивне сальдо на нашу користь становить 750 мільйонів доларів. Уся наша дипломатична діяльність спрямована на посилення цього напрямку. Мені колись пробували поставити у вину лобіювання нашого бізнесу. Я тоді сказав: “Мало я його лобіював, побачили б ви, як це роблять американські, англійські торгові місії”. Я знаю, до кого звертатися при вирішенні будь-якого питання, пам’ятаючи, що“Восток – дело тонкое”. З відомих причин – світової фінансової та економічної кризи — за ці півроку спад у торгівлі наших країн становить 4,8 відсотка. Я, звісно, буду все робити, щоб вийти на той же мільярд, хоча це і непросто. Радує, що ріст пасажирообіг за вісім місяців на авіарейсах Баку—Київ зріс на 57 відсотків. Отже, люди більше спілкуються, домовляються. З 1 серпня цього року компанія “Львівські авіалінії” почала перевозити пасажирів за напрямком Баку—Львів. В основному — це азербайджанці, які лікуються в Трускавці, надаючи перевагу українському курорту перед російським Кисловодськом завдяки гостинності львів’ян. Також відкрито рейс Баку—Донецьк—Одеса, який теж здійснюють наші авіатори. Похвалюсь, що посол України в Азербайджані літає безкоштовно, працівники посольства платять половину вартості квитка, що свідчить про позитивну оцінку праці дипломатів.
– Ми також пам’ятаємо, як ви налагоджували культурні зв’язки з Литвою, підтримували українську діаспору. А що ж ми маємо в Азербайджані? – Я можу гордитися тим, що в цьому році вийшло науково-популярне видання: “Україна: литовська доба 1320-1569”. Адже це значний литовський період на нашій землі, хоча це й суперечить твердженню відомих російських істориків. Книга групи відомих вчених з’явилася завдяки моїм старанням, а також мого наступника на дипломатичній ниві, спонсорам, фонду Юрія Єханурова. Восени минулого року я під час зустрічі президентів Азербайджану та України сказав, що ми готуємо видання азербайджанського класика Нізамі Генджеві, 800-річчя з дня народження якого відзначається у 2009 році. Тут же президент Алієв запропонував видати в перекладі твори Тараса Шевченка. Ця ідея була блискуче втілена в життя. Я привіз для редакції чудово оформлені подарункові видання Нізамі Генджеві, а також вибрані твори Тараса Шевченка. Вірші обох поетів видрукувані азербайджанською і українською мовами. Можливо, не всім відомо, що в Баку споруджено пам’ятник геніальному поетові Тарасу Шевченку. За указом Гейдара Алієва засновано Бакинський слов’янський університет, де готують фахівців з українознавства, працюють український учбово-культурний центр та недільна школа, яку відвідують і дітки, і студенти, і дорослі. Адже в Баку велика українська діаспора. Можу сказати, що в Азербайджані в умовах толерантного ставлення до українців мені працюється комфортно.
– Як в Азербайджані долають фінансову і економічну кризу? – Азербайджан — лідер серед країн у цьому регіоні. Держава в останніх три роки демонструє найвищі темпи росту ВВП в світі. Баку міняється на очах. Зараз 27-кілометрова зона біля моря шириною до 100 метрів за завданням президента перетворюється у відпочинкову. Для цього зносяться усі будівлі, робота контролюється щодня. У містах країни побудовані профільні олімпійські центри. Це на перспективу, адже в Азербайджані планують провести Олімпіаду. Політика уряду проста: як мовиться, треба дати вудочку громадянину, не заважати в його діяльності, якщо він не порушує закон. Наприклад, вчитель, зважаючи на його низьку зарплату, може підробляти таксуванням. Курс маната до долара прив’язаний, регулюється державою. Скорочено деякі інвестиційні програми. Проте соціальні програми не корегуються.
– Борисе Петровичу, а як ви пристосувалися до східних звичаїв, як влаштували побут? – Орендую помешкання в новобудові – елітному будинку, сусіди – азербайджанці. У будинку є магазин “Еверест”, де можна розрахуватися по карточці. Пішки ходжу в посольство. Стосунки нормальні. В Азербайджані мовою офіційного діловодства є азербайджанська, тому я маю в штаті перекладача. Чиновник, якої б він не був національності, повинен досконало володіти державною мовою. Хоча в Баку є й російські школи. Моя дружина перебуває то в гостях у мене, то вдома у Луцьку. Адже у нас є п’ять внуків, то ж треба за ними доглядати. Ось відвів Даринку в перший клас і почув її перший поважний відгук: “Мені не здалося, що було важко в школі”.
– Скажіть, наскільки все ж серйозні ділові стосунки на державному рівні України з Азербайджаном і, до речі, який вклад в торгівлю Волині? – Зі скрипом, але торік продали більше 300 “Богданів”. Також експортуються рожищенські сири, масло, деяка інша продукція. На державному рівні укладено договір про спільне використання космічного простору. Азербайджан збирається запустити два супутники — в 2011 і в 2013 роках. Ці супутники повністю “лягають” на наш комплекс “Зеніт”. Ми робимо все можливе, щоб було укладено договір з Південним машинобудівним заводом, хоча маємо серйозних конкурентів – китайців, французів. Адже основне у бізнесі – не прогавити момент, бо потім не втиснешся на ринок.
– Борисе Петровичу, перейдемо до справ домашніх. Ходять чутки, що ви збираєтесь балотуватися на луцького міського голову. – Не приховую, я думаю, чим буду займатися після завершення дипломатичної діяльності. Поки що я не можу однозначно відповісти на ваше запитання. Є аналітична група, яка працює на громадських засадах на чолі з відомим фінансистом Василем Громом. Вони мені ще не відповіли, наприклад, на таке запитання: “Як погасити борги міськради?” А, за моїми підрахунками, вони становлять 137 мільйонів гривень. Адже землі для продажу вже немає. Пригадую, як в 2000 році я мало не на колінах просив депутатів обласної ради погасити борги Турійського району, які допустив тодішній керівник Богдан Шиба. Ми його тоді “прикрили”. А хто тепер його “прикриє”? Якщо я буду йти на вибори, то без популізму і прожектів.
– Яким чином можна успішно вирішувати насущні питання обласного центру? – У мене був ще важчий період, коли я не міг спокійно дивитися на руїну – завод “Іскра”, що при в’їзді в Луцьк, який світив не встановленими вікнами. Я молився на тих інвесторів, які прийшли там господарювати. А коли нині бачу, що робітники “Модерн-експорту” йдуть на працю в другу зміну, душа радіє. Я допоміг, щоб продукція цього підприємства з’явилася в Азербайджані. “Торчин-продукт” досяг певного рівня, його перекупила потужна фірма “Нестле” і відразу її продукція з’явилася у всіх магазинах Вільнюса. Не можна всерйоз говорити, що в нас з’являться “Боїнги”, а австрійці чи шведи будуть переробляти собі на збитки сміття. Луцьк – ідеальне місто для втілення проектів в рамках Європейської програми добросусідства. У Литві мер невеликого 27-тисячного міста на запитання журналіста з Луганщини, як працюється йому з губернатором, відповів, що він його раз на рік бачить. Зате він у Брюсселі був тринадцять разів.
– Ви найдовше керували областю, а після того побували, як кажуть, в світах — і на Заході, і на Сході. Який напрямок, на вашу думку, повинна обрати Волинь, яка бідна на природні ресурси? – Волинь була і залишається лідером в Україні по економічній активності людей. Це її завжди виручало. Завдання влади – використати можливості робочої сили, якої у нас є надлишок. Не завжди буде криза. Треба зберегти спеціалістів. Селян не треба обманювати. Зараз чудова кон’юнктура на цукор з буряків. То чому селяни посіяли їх менше? Чому влада не підказала? Адже цього слід було чекати. Треба передбачати такі ситуації і швиденько діяти. Говоримо про альтернативне паливо. Ліси захаращені. То чому б не вивозити сухостої, переробляти їх у полети і продавати на Захід? Треба тільки організувати ланцюжок з участю сільрад, лісництв, бізнесу – і не заважати.
– Питання, без якого не обходиться жодна розмова в Україні: як справитися з корупцією, яка, певна річ, є і в Азербайджані? – Я так скажу: там добре, де нас немає. Є проблеми і в Азербайджані. Біля нашого будинку БМВ посла України виглядає бідним родичем серед техніки з усього світу. І закону про декларування доходів в країні не прийнято. Але повернемось до наших справ. У 2002 році я показав тодішньому першому віце-прем’єру Олегові Дубині систему публічного фінансування, яка його вразила. З допомогою Київської політехніки за чималі гроші – більше трьох мільйонів гривень — ми впровадили цю систему. Суть її проста: усі видатки місцевих головних розпорядників бюджету заносять в той же день в комп’ютер і вони стають публічними. Видно, хто що купує і як шикує. Чому ж не запроваджено було цю прозору фінансову систему в Україні? Бо не вигідно чиновникам. Це тільки один нюанс реальної боротьби з корупцією.
– Немає міністра закордонних справ. Незабаром президентські вибори, можливо, дострокові парламентські. Як це позначається на роботі посла? – Погано позначається. Хоча можу сказати, що дипломатичний корпус при всіх міністрах закордонних справ ніколи не отримував політичних вказівок. Однак в очах друзів я нерідко бачу запитання: “Чому у вас таке відбувається?” Від цього ентузіазму в роботі не додається. Легше і ефективніше представляти чітку прогнозовану країну. Але ж ти українець, посол молодої демократичної країни, що пережила помаранчеву революцію, – у нас свій шлях і власна гордість.
