«Я зустрічав його тричі. Вперше — весною, коли він перебігав дорогу в урочищі Власове. Хутро линяло й виглядало жалюгідно. Зимовий пухнастий хвіст нагадував обрубок із клоччя...
«Я зустрічав його тричі. Вперше — весною, коли він перебігав дорогу в урочищі Власове. Хутро линяло й виглядало жалюгідно. Зимовий пухнастий хвіст нагадував обрубок із клоччя.
Наступного разу запримітив, як він ішов грунтовою дорогою вздовж меліоративного каналу. Зачувши мене, завернув у сосни над водою. А, може, хотів утамувати спрагу спекотного дня? Втретє я побачив його лежачим біля високої купи піску. Дві нори поруч були викопані давно, про що свідчив злежаний пісок, покритий сосновою глицею. Нерухомий старий хижак наче відпочивав від зробленої важкої роботи копача. Підходжу ближче, й наче слідчий намагаюся знайти відповідь: що ж спричинило смерть біля свіжовиритої нори? Либонь, старий не розрахував своїх сил і здох від надриву серця. Відкрита паща, гострі зуби, довгий рудий хвіст — усе це належало хитрому лисові, героєві дитячих казок. Тепер він незворушно лежав на крутосхилі, байдуже дивився впалими очима у навколишній світ природи і на мене, випадкового свідка лісової драми»,— поділився своїми спостереженнями Павло Шесталюк, наш постійний дописувач із села Хворостів Любомльського району.
