Народна приповідка: «Ходиш пішки — немає замішки» щоразу підтверджується, коли виникає необхідність скористатися громадським транспортом...
Народна приповідка: «Ходиш пішки — немає замішки» щоразу підтверджується, коли виникає необхідність скористатися громадським транспортом.
У маршрутці — грізне попередження: «За безквитковий проїзд — штраф!» І хоч за проїзд ретельно сплачуєш, на випадок перевірки довести це нічим. Бо лише в деяких маршрутках водії одразу наривають «енну» кількість квиточків і кладуть їх на видному місці. Але пасажирам їх ніхто не передає, а вони й не вимагають. Бо й перевірок, дякувати Богу, нема. Усім добре, але чи добре насправді? А ось «сервіс найвищого рівня» приміського транспорту. «Не нравится как едешь, ходи пешком» дратує хамське попередження чужою мовою. Хто ж для кого існує – транспорт для пасажира, чи навпаки? А тим часом у тій же маршрутці Луцьк – Боровичі голосно лунає на мотив відомої пісні, яку виконувала Софія Ротару: «Баланда, мілая баланда...» Здається, тюремний репертуар заполонив наш транспорт, у чому переконалася, мандруючи до Києва, Львова, Торчина, Любомля... Скрізь картина схожа, квитків не дають, зате щедро «частують» «блатним» репертуаром. Цікаво, як же визначають рентабельність маршруту? — дивується і обурюється наша читачка лучанка Галина Кожушна.
