ВОЛИНСЬКІ ДОВГОЖИТЕЛІ: ростила дітей, раділа онуками, тішиться правнуками

Англійською українське слово «бабуся» перекладається як «старша мама». Чомусь здається, що в такому трактуванні особливо пасує воно мешканці села Угринів Горохівського району Анастасії Володимирівні Самолюк, якій 21 вересня виповнилося 90 літ.

Коли народженому в 1939 році синові Анастасії минав третій рік, її нині покійного вже чоловіка Василя гітлерівська окупаційна влада вивезла на примусові роботи до Німеччини. Звільнений Червоною армією з тих робіт у 1945-му, служив якийсь час у її рядах, згодом повернувся додому. Та не встиг ще набутися у родинному затишку, а вже совєцька влада повезла на каторжні підземні роботи в ГУЛАГівську Воркуту. Дочка Анастасії Володимирівни народилася, коли батька з дому вже забрали. І не один рік минув, доки він повернувся. Тож і дітей жінка сама на ноги мусила ставити, і домашнє господарство, без якого було не вижити, на собі тримала, і у колгоспному кріпацтві гарувати мусила з дня у день. Натерпілася, набідувалась. Але має п’ятеро онуків та семеро правнуків і вважає їх найбільшим для себе дарунком долі. Як розповіла нашому власному кореспондентові в Горохові Петру Боярчуку онука Анастасії Володимирівни Катерина Голота, дивиться старша їхня мама на життя з розважливою мудрістю. Не втрачаючи оптимізму, готує придане своїй правнучці, студентці Ірі та мріє про той день, коли буде його вручати.