Володимир БОНДАР: «БЕРІТЬ ПРИКЛАД ІЗ ВЧИТЕЛІВ»

Сьогодні особливою темою дискусій маємо нові вимоги до педагогічних кадрів третього тисячоліття: за якими критеріями варто було б оцінювати й відповідно оплачувати працю українського вчителя? Чи має шанс середня школа в майбутньому обходитися без значних коштів батьків? Ці та інші моменти коментує Володимир БОНДАР, депутат Волинської обласної ради

Василь ПЕТРУК

-Володимире Нальковичу, українським вчителям не так давно оновили тарифну сітку оцінювання праці. На вашу думку, наскільки об`єктивно вона дає можливість осягнути внесок вчителя у розвиток дитини? Тут мається на увазі не тільки обумовлений набір знань зі свого предмету, але й формування соціально значущої особистості?
- Ми поступово приходимо до того, що позиція єдиної тарифної сітки не є досконалою, її потрібно посилювати. І річ навіть не в тім, що маємо сьогодні більш престижні та менш престижні навчальні заклади, цінність яких визначаємо не матеріальною базою (хоча й це, безперечно, важливо), але тим, які в цій школі вчителі! Чи глибокі вони і знаючі, чи кваліфіковані, чи такі, до яких шикуються в чергу за кілька років до того моменту, як дитина піде в школу? Звичайно, є приватні школи, з якими державним освітнім закладам конкурувати дуже важко. Але це не причина, аби держава не мала відповідного базового рівня, щоб підтримати кваліфікованих учителів і в тих, і в інших школах. Бо, як свідчить мій особистий досвід, більшість наших вчителів мають доволі високий фаховий рівень. Тільки от, чому сьогодні широкому загалу (не кажу про педагогічні кола) нічого не відомо про Макаренків та Сухомлинських нового покоління? А тому, що немає відповідного стимулювання з боку держави. Досвід педагогів-новаторів (а він, безперечно, є) ніхто не рекламує широко, не ставить на найвищу щаблину поряд зі справжніми відкриттями та досягненнями. Наша держава заслужених вчителів не бачить - а вони дуже потребують ширшої популяризації та заохочення. Втім, і заслуги часто визнає за тими, кому вони насправді не належать.
- А за що іще, на вашу думку, вчитель мав би отримувати більшу платню, окрім того, що він доведе певним комісіям рівень своєї кваліфікації?
- На мою думку, найкраще про рівень вчителя скажуть результати дітей. Скажімо, заохочував би тих наставників, чиї вихованці неодноразово ставали переможцями олімпіад. Або, скажімо, від кількості дітей, які зуміли набрати високих балів у тестуванні. Критеріїв можна знайти і втілити у життя багато. Це дало б, думаю, можливість не тільки матеріально заохотити вчителів, а й максимально звільнити від побуту задля того, аби вони мали більше снаги до своєї непростої, багато в чому сподвижницької діяльності.
- Скажіть, а чи ось таке заохочення могло б звільнити школу в цілому, і вчителів зокрема, від поборів, що їх сьогодні практикує чи не кожна школа?
- Скажімо, економічна ситуація вимушено поставила школу в такі умови. Інша делікатна проблема, що не всі батьки можуть однаково витрачати на школу кошти. А деякі не можуть собі цього дозволити взагалі! Це справа дуже добровільна і потребує диференційованого, особистісного підходу. Тобто, значною мірою вливання коштів батьків - це необхідна річ, інакше школа б просто не вижила. З іншого боку до цього звикає і держава, і органи місцевої влади, відтак коштами, які могли б бути заплановані на потреби школи, перекривають інші позиції. Це «накатана» система, з якою легше працювати, але це ганебна практика. Певен, що освітяни повинні мати належне бюджетне фінансування. І найперше це питання до тих, кого вибираємо. Для мене очевидно, що ті, хто відповідають за економічну політику, не справляються наразі із цим завданням. Їм би брати приклад із тих самих вчителів, які незалежно від матеріального забезпечення та інших обставин максимально чесно і фахово роблять свою справу...