На початку жовтня повіяло прохолодою. Все важче здобувати комашиний корм вівчарикові-ковалику...
На початку жовтня повіяло прохолодою. Все важче здобувати комашиний корм вівчарикові-ковалику.
Заклопотано перестрибує з гілки на гілку, затишно почуваючи себе лиш у променях сонця. Великодушно дозволяє наблизитись і роздивитися білувато-жовті смужки над очима, зеленувато-бурий живіт. «Тінь – тень – тюнь» — наче в кузні кує, виводить свою вже мінорну пісеньку, бо близькі його родичі — вівчарик весняний та вівчарик-трещітка – вже давненько долають неблизьку дорогу в Північну Америку. А ковалик затримався, либонь, спокушений підступною лагідністю нинішньої осені. Та несподіване похолодання із покровським снігом змусило і його згадати про вирій. А проводила вівчарика у теплі краї... горихвістка, яка затримається у наших садах аж до початку листопада. Якщо ранні сніги й приморозки не змусять і її раніше відкочувати у заморські краї, поділився своїми спостереженнями орнітолог-любитель із с. Хворостів Любомльського району Павло Шесталюк.
