Струшуючи сливи у саду, ненароком ногою зачепив купку пластинчастих грибочків. Шапинки випуклі, коричнево-жовтого кольору.
Їм ще тільки доба росту. Нехай підростуть ніжки, з’єднані з краями шапинок білою плівкою, яка потім (поспостерігаю) розірветься і залишиться на ніжці білим кільцем. Саме це кільце допомагає грибникам-аматором відрізнити опеньки справжні від отруйних — цеглово-червоних і сірчано-жовтих. М’якуш осіннього опенька тонко-м’ясистий, білуватий, з приємним запахом. У Гущі Любомльського району він — основний гриб. Починаючи з вересня, діти і дорослі носять їх кошиками, відрами. Господині чистять, смажать, варять, солять, маринують, сушать. Віддають перевагу солінню в 40-літрових виварках. Взимку черпають друшляком, відмочують від надлишку кухонної солі, смажать і подають на стіл із картоплею. Смакота! Слід лиш пам’ятати, що клітковина опеньок важко перетравлюється дитячими шлунками. Збирати опеньки просто і цікаво. У сусіда березовий пеньок, оточений зграйкою опеньок. А в нашому садку поросли біля пеньків зрізаної старої яблуні, порохнявої сливи. А ось поруч грушевого пенька ще не з’явилися. Жовтень ще не віддав сповна щедрий врожай опеньків. Опеньок — гриб-паразит. Він може задушити молоде деревце за рік, дорослі — років за десять. Масовий збір «паразита» триває аж до середини листопада при сприятливій для росту опеньків осінній погоді, поділився своїми спостереженнями наш постійний автор Павло Шесталюк із с. Хворостів Любомльського району.
