«Рука, що лупила палицею, дає їсти»: як українські воїни повертаються з російського полону

Чи кажуть полоненим про обмін, як і чим везуть, що надівають на голову чи очі, чим годують у дорозі. Як зустрічає українська сторона, які емоції накривають? 

Як відбувається процес обміну розповіли колишні полонені, пише hromadske.

Рука, яка щойно тебе лупила дерев’яною палицею, дає тобі їсти. У чому пастка? 

14 вересня минулого року додому повернувся Юрій Гульчук із 36 бригади морської піхоти. Він провів майже два з половиною роки в російському полоні. Відразу після обміну його машиною «швидкої» доправили в реанімацію однієї з київських лікарень. Хлопець не міг самостійно їсти та говорити, ні на що не реагував.  Голос і обличчя матері впізнав лише через три дні.

23-річний хлопець розповів, що росіяни люблять знущатися з полонених у такий спосіб: перевозять їх з однієї колонії в іншу, але кажуть, що везуть на обмін. Юрій пережив таку ситуацію кілька разів, тож більше не вірив ворогам.

«Нам наділи чорні мішки на голову й повезли, як з’ясувалося, в аеропорт. Під час польоту ми сиділи з мішками на голові. Потім — знову автобус. Конвоїр сказав про обмін. І я не повірив. Готувався до гіршого. Аж раптом — команда зняти мішки, і нам видають російські сухпайки. Мені яловичина з квасолею попалася й картопля. Це ще більше насторожило. Тому що та рука, яка щойно тебе лупила дерев’яною палицею, дає тобі їсти. Я все думав, у чому пастка? 

Ми поїли, команда надіти мішки. А через деякий час нова: зняти їх та здати конвоїрам. Нам знову сказали про обмін, що нас везуть через Білорусь і зараз білоруси будуть нас годувати. І справді, з’явилися білоруси з пакетами їжі. Я ще більше здивувався. Я навіть цю їжу їсти не міг. Після стількох років баланди — шоколад і згущик. Скільки ти днів, місяців, років живеш мріями про них, бачиш уві сні. А потім — от отримав. На той момент я собі казав, що щось відбувається, чого я не розумію, і це мене насторожує, але все не так погано, усе в порядку», — ділиться спогадами Юрко.

Але коли на кордоні він побачив російських полонених, на яких міняли українців, не повірив у обмін.

«Я так боявся обману від росіян, що навіть після перетину кордону забороняв собі думати про цю мить», — зізнається Юрко.

Уже від кордону до Чернігова його везла «швидка». Переїзд його дезорієнтував.

«Усе, що відбувалося навколо мене, — то був якийсь коловорот образів, картинок, і це тільки підсилювало відчуття ілюзії, сну. Я зрозумів, що біля мене мама, а не інша жінка, але я не був до кінця впевнений, чи вона з реального світу, чи з моїх фантазій. Навіть у перші дні в Києві, я думав, що бачу сон. Реальність проявлялася поступово», — згадує юнак той час.

Військовий з яблуком: про обмін дізналися в останній момент

4 лютого 2023 року фото звільненого з полону військового, який тримає в руках яблуко, облетіло сотні медіа й усі соцмережі. На ньому — 45-річний Максим Колесников, який 11 місяців був у полоні росіян.

Два рішення щодо його обміну росіяни скасували. Просто вилучили зі списків. Вони так часто роблять. Максим згадує:

«Про обмін я дізнався в момент, коли нам просто перед вечерею назвали два прізвища: одного з моїх товаришів і моє. «На вихід із речами». Ми зібралися, ніхто нічого не пояснив. Звісно, у нас жила надія.

Зранку нас відвезли на летовище, повозили трішки літачком. Тоді кажуть: «Вас везуть на обмін. Його сьогодні не буде. Якщо поводитиметеся тихо й спокійно, усі доїдете до обміну». Ми боялися, бо іноді вони просто перевозять людей, нікому нічого не пояснюючи.

Був той момент, нас із зав'язаними очима кудись доставили, й ми зрозуміли, що це кордон: вдалося трішки підгледіти. Потім кажуть: «Зніміть скотч». У нас на шапках скотч був намотаний, щоб ми не бачили дороги.

І тут відчиняються двері, заходить представник Координаційного штабу і звертається до нас українською — це прямо щастя. Тому що українська суворо заборонена там, за слово тебе можуть покарати. Так от, він каже: «Хлопці, я вас вітаю в Україні». А нас уже завезли на нашу територію, він і продовжує: «Я вас уже полічив, переходимо, сідаємо в український автобус». І ти відчуваєш… Ну капець що… Настільки буря оця… Ти не віриш, ти щасливий, ти розгублений. Ти вже в безпечному місці, де тебе чекають, раді бачити».

Хлопців відвезли від кордону кілометрів на 15-20. Вони вийшли, їх привітали журналісти й фотографи Координаційного штабу, дали поїсти. Потім доставили в Суми.

«Нагодували й дали нам речі. І коли тебе запитують про розмір ноги, який у тебе зріст, дзвонив ти родичам чи ні, то розумієш, що знову після всього ти стаєш людиною, яка комусь важлива. Не просто, щоб вона вижила, бо в російському полоні вона як худоба чи якась річ. Тебе за списком завезли, і бажано тебе за цим списком передати. Що ти, хто ти — нікому не цікаво, крім людей, які тебе допитують. А тут ти цікавий як людина. Ти особистість, яка щось обирає, щось хоче», — розповідає Максим.

А раптом це росіяни перевдяглися й так знущаються

57-річна Світлана Ворова після виходу з «Азовсталі» провела в полоні 11 місяців. Вона була в колонії Оленівки, коли одного дня жінок посадили у вантажівки й повезли. Охоронці дали надію, що на обмін. Але пунктом призначення виявилася колонія в Таганрозі. На полонянок чекали ще місяці пекла.

На обмін чекали кожного дня. Однієї ночі їх стали викликати з камери за прізвищами. Світлана вийшла, пообіцявши подрузі, яка там лишилася, подзвонити її рідним, якщо жінку раптом обміняють. Така в них була домовленість: вивчати телефони близьких одна одної.

«Нам видали наші речі. Вертухаї шепнули, що ми їдемо на обмін, але навіть коли ми переїхали кордон і нас обміняли, а український військовий зустрів словами: «Вас вітає Україна», — ми не вірили, що це справжній обмін: а раптом це росіяни перевдяглися й так знущаються», — згадує Світлана.

За даними Координаційного штабу, нинішній обмін — шостий цього року та 65-й від початку повномасштабного вторгнення. Загалом у межах перемовного процесу та обмінів з березня 2022 року і до сьогодні з полону визволили 4757 українських громадян.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Командира з Волині побратими поважають не за звання, а за сміливість й чіткість у діях.