Вижити під ударами: відверта історія порятунку з-під завалів і поради, що рятують життя

Дівчину розбудив звук «шахеда».

Про це пише hromadske.

«Я зрозуміла, що він ударить або в мій будинок, або в сусідній. Інстинктивно скрутилася в позу ембріона, накрилася ковдрою і прикрила обличчя руками», — згадує Марія.

За мить «шахед» поцілив у технічний поверх її будинку. Стеля — бетонне перекриття між 8-м і 9-м поверхом — упала на дівчину, розколовшись на дві плити. Марія могла ворухнути лише правою рукою. Плити втиснули її тіло в матрац, накрили аж до підборіддя. Рятувальники потім скажуть, що той матрац урятував їй життя.

«Я трохи посунула головою подушку, щоб збільшити простір для дихання. Бо дихати було дуже важко: пил, дим, сморід пожежі, адже квартира наді мною горіла, звідти в діру проваленої стелі на мене летіли якісь палаючі уламки. Горіла і моя квартира. На балконі спалахнула штучна ялинка, й уся кіптява пішла на мене, пожежа обпікала спину. 

Рятувальники почали гасити вогонь, і на мене полилася вода. Вибухом пошкодило труби водогону, і звідти теж текла вода. Одночасно вогонь, вода, дим, плита тисне.

Наді мною кричали про допомогу сусідки, які так і згоріли живцем. Я не втратила свідомості, розуміла, що відбувається, і думала, що краще було б миттєво загинути від удару «шахеда», ніж згоріти», — каже Марія. 

Тоді, 7 червня 2025 року, дівчину витягнули рятувальники. На це їм знадобилося три години. Поки возилися з плитою, дали Марії якийсь рушник, щоб дихала крізь нього. Він був у пилюці, дрібних уламках будівельного сміття, мокрий. А вона витискала з нього краплини води собі до рота, бо дуже хотілося пити. Каже, якби чула сирену, то обов’язково побігла б в укриття. Але о четвертій годині ранку сон підступно міцний.

На що розраховувати, коли наліт заскочив нас у власній квартирі? Це питання hromadske адресувало людям, які врятувалися з-під завалів, і працівникам ДСНС. 

Про правило двох стін ми чули з лютого 2022 року. Мовляв, якщо між вулицею, де літають «шахеди» з ракетами, і нами буде дві стіни — ми в безпечному «будиночку» і нам нічого не загрожує.

Але Богдан Кухарчук, заступник начальника оперативно-координаційного центру ГУ ДСНС України в Київській області, застерігає, що кожне імпровізоване укриття обмежене у своїх можливостях.

«Дві стіни не врятують вас від прямого попадання ракети чи «шахеда». Навіть якщо ви перебуваєте на 9-му поверсі, а прилетіло в 1-й, за умови прямого влучання будинок просто весь складеться донизу. Дві стіни можуть зменшити вплив вибухової хвилі, узяти на себе уламки скла, меблів, бетону. Але якщо в будинок влетів «шахед», враховуючи, що росіяни їх зараз начиняють спеціальною вибуховою речовиною, яка запалює все навколо себе, то дві стіни вас не врятують. Тим більш, якщо поцілила ракета», — пояснює Богдан Кухарчук.

А якщо заховатись у ванну кімнату чи вибігти на сходовий майданчик?

Багатьом із нас додало оптимізму недавнє повідомлення з Одеси. Мовляв, на вагітну Аліну через удар БпЛА обвалилася стеля у ванній кімнаті, але чоловік зумів її самотужки витягнути, і жінка відбулася забоями. Тобто ванна зберігає життя?

За словами Богдана Кухарчука, якщо лягти у ванну та ще й зверху чимось накритися, то можна зменшити силу ураження від уламків чи вибухової хвилі. Але стовідсоткового захисту навіть чавунна ванна не гарантує. Тим більше, якщо вона встановлена біля фасадної стіни квартири.

Коли я запитала про сходовий майданчик, Богдан відповів, що ванна кімната безпечніша. Адже в багатьох будинках сходові майданчики кріпляться лише у двох точках — на початку і в кінці. Тож у випадку удару вони можуть миттєво скластися, як карти.

Чи завжди підвал — групова домовина?

У березні 2022 року в Чернігові російська авіабомба зруйнувала приватний будинок Світлани на вулиці Лісковицькій і підвал під ним. Якби Світлана з дочкою ховалася в підвалі — вони б загинули. У червні 2025 року в Києві російська балістична ракета наскрізь пробила дев’ятиповерхівку й дісталася підвалу.

Який сенс ховатися в підвалах, якщо вони можуть стати колективною домовиною?

«Все не так однозначно, — каже Богдан Кухарчук. — Ситуація залежить, зокрема, від того, про підвал якого будинку йдеться. Панельний будинок (незалежно від року спорудження) може скластися від вибухової хвилі чи від удару ракетних уламків. І підвальне перекриття просто не витримає цієї маси бетонних плит, які заваляться на нього. Більш надійним варіантом є підвали в монолітно-каркасних будинках. Навіть якщо їхні стіни впадуть, каркас залишиться й не завалить підвал.

На такому самому рівні надійності модульні укриття, які зараз установлюють у багатьох містах України. Вони точно врятують від уламків ракет і «шахедів», вибухової хвилі, касетних бойових частин ракети, удару ракети за кількасот метрів. Але хто гарантує, що не буде прямого попадання? Від нього ні підвал, ні паркінг, ні модульні укриття не врятують».

Кричати чи бити стільцем об батарею?

У липні 2023 року львів’янка Ольга з-під завалів побачила рятувальників і покликала на допомогу. У жовтні 2024 року в Дніпрі рятувальники почули крик жінки з-під завалів і дістали її. 

Медіа багато писали про хлопця з Харкова, який казав, що 11 червня 2025 року під завалами співав гімн України. Нам Данило розповів, що під час нальоту ховався з батьками й молодшим братом у тамбурі свого під’їзду. Через удар «шахеда» дах під’їзду впав на них, уламками стіни Данилові заблокувало ноги. Пилу після удару було так багато, що навіть дихати йому було важко. Але він кричав про допомогу. 

Мама Данила, Інна, яка разом із чоловіком була повністю засипана будівельним сміттям та уламками стіни, каже, що її ніс дуже швидко забився пилом, вона потерпала від ядухи, і кричати їй було важко — тільки відкриєш рот, пил його забиває. Тож кричала вона на видиху. Щоправда, її чув тільки Данило.

«У сусідній кімнаті зі мною спала мама. Я кликала її, але вона не зразу мене почула. Звук був дуже слабкий, і мама вирішила, що я разом з уламками перекриття провалилася на 7-й поверх. Вона не зразу й зрозуміла, що я на ліжку під плитою. Через дим, кіптяву й пил я не могла глибоко вдихнути та гучно кричати. Якби не мама поруч, рятувальники мене б не почули. Я згоріла б швидше, ніж вони дісталися б моєї квартири», — розповідає Марія.

Тобто не завжди є спроможність крикнути, і не завжди крик достатньо гучний, аби його почули.

«Кричати треба, але потрібно розуміти, коли це краще зробити. Кричати треба під час так званої хвилини тиші, коли вимикається вся техніка, і рятувальники прислухаються до звуків під завалами», — радить Богдан Кухарчук.

Він запевняє, що від крику людини кількість повітря навколо неї в замкненому просторі не зменшується, як про це часто пишуть необізнані «експерти». До того ж у зруйнованому ударом будинку немає герметично замкненого простору — тріщин і щілин достатньо, аби людина не померла від нестачі повітря.

А ще Богдан Кухарчук говорить про те, що зараз у кожного із собою постійно є телефон, і можна набрати 101. Можна бити шматком арматури чи ніжкою стільця по батареях і стінах — те, що від таких ударів стіна у зруйнованому будинку може обвалитися, Богдан вважає малоймовірним.

За його словами, головне — у будь-який спосіб дати знати рятувальникам, що у заблокованій квартирі чи під завалами хтось є. Світіть ліхтариком, свистіть у свисток, махайте якоюсь ганчіркою — і сподівайся, що її хтось унизу помітить.

«А от підпалювати ту ганчірку не варто. Адже удар може пошкодити газові комунікації, відбудеться концентрація газу в певних місцях. Ви запалили сірник — і відбувся вибух газу», — попереджає рятувальник.

Чи варто вибиратися з-під завалів самотужки?

23 червня 2025 року в Білгород-Дністровському, що на Одещині, ліцеїст Марк зміг самотужки вибратися з-під завалів. Під час нальоту балістики він зі своїм другом Максимом і завучкою Аурікою займався демонтажем стенда біля входу в ліцей. Вибуховою хвилею хлопця відкинуло на півтора десятка метрів від стіни, з будівлі ліцею на нього посипалися уламки стіни, цегла, скло, будівельне сміття.

«Я не втратив свідомості, просто від шоку нічого не відчував. Усе сталося миттєво. Бух! — і я повністю присипаний. Не міг нормально дихати через пил. Він якийсь такий жовтий був, ядучий. Подумав: якщо зараз же не вилізу назовні, то загину; і почав якісь рухи робити, щоб вилізти», — розповів нам Марк.

За словами Богдана Кухарчука, Маркові пощастило — навколо не було обвалених конструкцій будинку, дуже небезпечних шматків арматури, які можуть проштрикнути тіло. Адже конструкції, якщо робити рвучкі панічні рухи, можуть посунутися… Отже, треба оцінити ситуацію, наскільки безпечно рятуватися самотужки. Якщо небезпечно — треба подавати сигнал рятувальникам.

Поза має значення?

Харків’янка Марія, коли почула наближення «шахеда», інстинктивно лягла на бік і скрутилась у позу ембріона. Її земляк Данило сидів, притиснувшись спиною до стіни тамбура під’їзду. Його мама Інна лежала в тамбурі на підлозі. 

Плита сплюснула Маріїні м’язи на ногах, вдавила її внутрішні органи. Уже через п’ять хвилин під плитою вона перестала відчувати свої кінцівки. Медики діагностували їй синдром тривалого стиснення. Інна лежала на животі — у неї численні забої і гематоми по всьому тілу. Данило розповідає, що цегла летіла йому на спину, хоч він і сидів біля стіни.

Тобто пози в них були різні, але кожен із них зазнав ушкодження.

«Це буде дуже безвідповідально: давати поради, сидіти чи стояти в будинку під час нальоту. Бо якщо валяться стіни, повірте, ніяка спеціальна поза людину не врятує від ушкоджень», — запевняє керівниця пресслужби ГУ ДСНС України в Київській області Вікторія Рубан. 

Які поради «досвідчених людей» є маячнею?

У соцмережах можна прочитати, приміром, що якщо над вами в кімнаті після удару захиталася стеля, або навіть почала провисати — підіпріть її меблями або власними ногами, лігши на підлогу. Вікторія Рубан називає ці й схожі поради маячнею.

«Якщо є руйнування конструкцій, стіна і стеля обвалюються на людину або летять униз разом із людиною. Як можна втримати стелю шафою, ногами? Ніяк.

Можна давати будь-які поради, але чи справді вони допоможуть конкретній людині в конкретній ситуації? Ну погодьтеся, не буде людина, перебуваючи у квартирі, на випадок прильоту носити в кишені халата свистки, ліхтарики, запас води, турнікети — щоб одразу ними скористатися. І якщо вона затиснута конструкціями, ніякий ліхтарик чи вода їй не допоможуть», — наголошує пані Рубан.

А допоможе тільки одне: після сигналу тривоги спуститися в укриття, метро, підземний перехід чи підземний паркінг. Оця порада — справді про можливість зберегти життя. Стандартна ситуація під час ворожого удару — це руйнування і загибель людей. Тому що під завалами виживає один зі ста.Вікторія Рубан, керівниця пресслужби ГУ ДСНС України в Київській області

Як приборкати паніку?

Ліцеїстів Марка й Максима та їхню завучку Ауріку вибухова хвиля відкинула в середину двору — усі вони опинилися під цеглою і будівельним сміттям. Максим, якого Марк звільняв з-під завалів, сказав нам: «Я постійно думаю про те, яке це щастя, що Марк не запанікував і, коли виліз з-під завалу, не побіг кудись у шоковому стані, а кинувся на мій крик і допоміг мені вилізти».

У ДСНС нам сказали, що аби з найменшими втратами для себе людина могла дочекатися рятувальників, вона повинна не панікувати й об’єктивно оцінити ситуацію, у яку потрапила. Бо в паніці людина може лише нашкодити собі й ускладнити роботу рятувальників.

Любов Кирнос, начальниця відділу психологічного забезпечення ГУ ДСНС України в Київській області, розповіла, що психологи ніколи не розпитують урятованих людей про їхні почуття під завалами. Бо ця подія є травматичною, і повертати потерпілих до неї небезпечно для емоційного стану й ментального здоров’я. А якщо людина сама ініціює розмову на цю тему, психологи намагаються зафіксувати її на позитивних переживаннях. Приміром, на факті порятунку.

Ми обережно запитали в наших співрозмовників, чи погодяться вони розповісти нам про свої почуття під завалами, адже з моменту нальоту минуло вже чимало часу й вони встигли трохи оговтатися.

«Я втрачав свідомість і приходив до тями. Мені було дуже страшно. Ліцей горів, і я боявся згоріти, загинути, як наша завучка», — розповів Максим.

«Я думала, що я вмираю. Страх, шок якийсь ступор», — сказала пані Інна.

«Я боялася вмерти. Боялася, що від смороду, мого крику, від страху в мене зупиниться серце», — поділилася Марія.

В інтернеті можна знайти купу порад щодо способів зберегти спокій. Наприклад, подумки повторювати таблицю множення, співати пісні. Данило з мамою про них не знали. Але жінка інстинктивно повторювала слова молитви. Данило розповів, що співав. 

Марія постійно говорила собі, що завдяки мамі про неї знають рятувальники, що її точно врятують. А коли працівники ДСНС почали підіймати з неї плиту (три години роботи, і при цьому тривали повторні атаки росіян на місто!) вона старалася чітко виконувати їхні команди. Приміром, незатиснутою рукою розтирати собі обличчя, щоб за будь-яку ціну не заснути, контактувати з рятувальниками, хоч їй дуже хотілося розслабитися і провалитися в сон.

«Кожній людині, щоб заспокоїтися й опанувати емоції, потрібні свої прийоми, адже у кожної — свої психоемоційні особливості. Права півкуля нашого мозку відповідає за емоційний стан, ліва — за конструктивне логічне мислення. Одночасно вони не працюють. Заспокоїтися — це значить активізувати свою ліву півкулю, перемкнутися з емоцій на раціональне мислення. Для цього можна виконати спеціальні вправи, які допоможуть кожному», — пояснює Любов Кирнос.

Ось що вона порекомендувала:

• Вправа перша. Нігтем великого пальця по черзі натискати на пучки інших пальців. Тиснути активно, щоб відчути біль. Виконувати вправу 20-30 разів. Вона сконцентрує увагу. 
• Вправа друга. Повільно вдихати повітря і подумки рахувати від 1 до 6. На такий самий рахунок видихати. Це допоможе мозку збагатитися киснем і включити логічне мислення.
• Вправа третя. Уявити табличку, на якій написане число 50. Подумки стирати його й писати числа у зворотному порядку — до 1. За словами Любові Кирнос, людині зазвичай потрібно саме 50 секунд, щоб відключити свою праву півкулю й почати мислити раціонально.

«Але це не означає, що кожна людина зможе завдяки цим вправам опанувати себе за 50 секунд. Нашу нервову систему треба тренувати, так само як і м’язи, — тобто виконувати заспокійливі вправи (ці або інші, їх треба підбирати з огляду на свій емоційний стан) виконувати щодня, навіть за дрібних стресових умов. 

Якщо завдяки їм ми навчимося себе контролювати, то нам легше буде справитися зі стресом під завалами. А якщо вже людина себе опанувала, вона триматиме контроль над собою, доки рятувальники її не звільнять, і не повернеться до збудливого, негативного емоційного стану, який є неефективним у ситуації виживання», — запевняє Любов Кирнос.

Як довго чекати на рятувальників?

Зазвичай рятувальники прибувають на місце прильоту через 10 хвилин. Вони розбирають завали й перевіряють у зруйнованому будинку кожну квартиру — чи немає там загиблих, заблокованих, травмованих або людей без свідомості. Тобто навіть якщо людина не може дати сигнал про своє перебування в будинку, рятувальники все одно до неї дістануться. І не припинять робіт, доки не розберуть усі завали аж до фундаменту будинку й не знайдуть останнє тіло.

«Потерпілих ми знаходимо швидко. Це один випадок на 10 тисяч, коли людині доводиться чекати на порятунок 5-6 і більше годин», — говорить працівниця ДСНС.

Так, наприклад, жінка з Дніпра, яка 15 січня 2023 року чекала майже 10 годин на допомогу після того, як її почули рятувальники, і є тим випадком. І чоловік зі Святошинського району Києва, який 24 квітня 2025 року пробув під завалами понад 6 годин, — теж.

Чому одні виживають під завалами, а інші — гинуть?

За словами Вікторії Рубан, немає чіткої статистики чи дослідницьких даних, якими можна було б оперувати, щоб відповісти на це питання.

«На жаль, люди не виживають десятками. Відсоток тих, хто виживає під завалами, дуже малий. Я вже казала, що йдеться про одного зі ста. І майже не можна з певністю сказати, завдяки чому людина уціліла. Тому що коли руйнуються конструкції, будинок перетворюється на кашу. Тут не можна узагальнювати. Можливо, усе залежить від [щасливої] зірки людини. Якщо вона є — людину знайдуть рятувальники, і деблокують, і винесуть з-під завалів», — говорить Вікторія Рубан.

***

На момент написання матеріалу з потерпілих, з якими ми спілкувалися, тільки Марія все ще перебувала в лікарні. За її словами, над харківською лікарнею чи не щодня літають дрони й ракети.

«Коли я чую сигнал тривоги, переживаю панічну атаку, напади тахікардії. Я хочу всім сказати: краще за ніч десять разів спуститися в укриття, ніж назавжди залишитися на зручному дивані», — застерігає дівчина.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: У Луцьку під колесами автівки загинув 21-річний мотоцикліст.