У день президентських виборів мала сумну нагоду констатувати недбале ставлення працівників тролейбусного депо до комунального майна – міського громадського транспорту...
У день президентських виборів мала сумну нагоду констатувати недбале ставлення працівників тролейбусного депо до комунального майна – міського громадського транспорту.
Їхала у маршрутці номер «15» із бортовим номером «44» і думала: ЛУАЗівським автобусам лише два роки, а на що вони стали схожі? Зокрема, цей салон скидався на будівельний майданчик після дощу: на долівці - місиво з води і глини, на брудній від слідів підошв спинці сидіння хтось написав: «Помий мене», двері також заляпані болотом. Хоча на вулиці того дня видалася доволі суха і морозна погода, мокра-мокрюща підлога неприємно вражала поодиноких пасажирів. На одній зупинці молода пара намірилася зайти, але глянула під ноги і вийшла геть. Увесь цей бруд різко контрастував із сучасним телевізійним монітором під стелею, а особливо - із оксамитовим дикторським голосом, що оголошував назви зупинок. Під сидіннями брудне місиво засохло, перетворившись на щільний панцир. Не вірилося, що стільки багнюки могло взятися в автобусі лише за половину вихідного дня. Швидше за все, транспортний засіб вийшов на лінію не прибраним, констатувала лучанка Валентина Кисіль.
