У багатьох селах, зокрема в тих, де немає сільської ради, людям немає до кого звернутися, щоб поховати померлу одиноку бабусю. Щоб зупинити розвал села, слід відновити діяльність органів самоорганізації населення, зокрема сільських комітетів...
Але їй потрібна фінансова підтримка влади
У багатьох селах, зокрема в тих, де немає сільської ради, людям немає до кого звернутися, щоб поховати померлу одиноку бабусю. Не працюють заклади соцкультпобуту, потребують ремонту школи, дороги, незадовільне медичне, комунальне, побутове обслуговування. Щоб зупинити розвал села, слід відновити діяльність органів самоорганізації населення, зокрема сільських комітетів, — констатували учасники семінару, що відбувся на базі санаторію “Лісова пісня”.
СІЛЬСЬКИЙ СТАРОСТА – ЛІДЕР ГРОМАДИ Схоже, село вже починає розуміти: кращої долі треба добиватися самому. Тож територіальні громади беруть ініціативу у свої руки, намагаються облаштувати населені пункти, навести у них порядок. — Тяжке життя дало поштовх до самоорганізації населення, — вважає лідер однієї з таких громад, голова сільського комітету з Голишева Луцького району Юрій Хом’як. — Скажімо, громада Голишева зібрала кошти для будівництва газопроводу, дороги. Тепер плануємо збудувати школу, міст через Чорногузку. Люди повірили в силу громади і з своїми проблемами звертаються до сільського комітету чи старости. За словами директора інституту аналізу державної та регіональної політики Олега Савчука, інститут сільських старост — не нове явище у житті села. Він існував у нас до 1939 року. Сільські старости, або, як їх тоді називали, солтиси, відігравали важливу роль в суспільному житті. ПОЛЬСЬКИЙ ДОСВІД САМОВРЯДУВАННЯ Успішно працюють, за словами війта гміни Влодава РП Тадеуша Савицького, солтиси й у Польщі. Вони — партнери, так би мовити, права рука війта. І хоча солтис не є працівником гміни, але виконує окремі завдання за її дорученням. За це отримує певні відсотки від зібраних податків, а також кошти на відрядження. Солтис є членом ради гміни і обирається на чотири роки загальними зборами селян. Зазначу, що гміна зараз у Польщі солідна інституція, з якою усі рахуються. Вона має свої ( і чималі!) кошти. Можливо, з часом таку ж вагу в суспільстві матимуть й органи самоврядування в Україні. Поки що бюджети сільрад куці, а голови сільських комітетів працюють лише на ентузіазмі. Але чи надовго його вистачить? МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ – ЗАРУЧНИК НЕДОСКОНАЛИХ ЗАКОНІВ Нині в області створено 233 сільські комітети. Однак чимало з них діють лише на папері. І однією з причин цього є те, що сільські голови не зацікавлені в їх роботі, оскільки вбачають у старостах конкурентів, претендентів на посадове крісло, вважає заступник голови обласної ради Василь Струк. Гальмує роботу сільських комітетів й недосконале законодавство, яке писалося для вуличних, будинкових комітетів міст. До того ж, за словами Василя Струка, у ньому не враховані пропозиції низових рад, бо створювали закони, очевидно, люди далекі від села, його проблем. Вони, довго не думаючи, скопіювали їх з аналогічних польських. Досить складна процедура реєстрації органів самоврядування. А переведення бюджету на казначейське обслуговування, вважають учасники семінару, паралізує і здорожчує управління місцевою казною. І це далеко не повний перелік недоліків. Отож, учасники семінару — голови сільських комітетів, сільрад та представники Локачинської, Рожищенської, Ківерцівської і Луцької райрад — зійшлися на думці, що внесенням поправок до Закону ситуацію кардинально не зміниш, потрібен новий документ, який би враховував специфіку села, пропозиції сільських, селищних рад. З ними погодився й народний депутат України від Волині Володимир Бондар. Пропозиції, зауваження учасників семінару, запевнив він, будуть передані на розгляд Верховної Ради. Семінар організували інститут аналізу державної і регіональної політики, який втілює в життя, за підтримки програми МАТРА КАП посольства Королівства Нідерланди, проект “Сільський староста — лідер сільської громади”, та облрада. Євгенія СОМОВА.
