НАОДИНЦІ З ПРИРОДОЮ: зимовий етюд, озвучений вівсянками

«Природа нині, наче казка. Не пропустіть нагоди помилуватися зимовим пейзажем!

Безвітряно. Бліде сонце не гріє, лиш освітлює переплутані сліди полохливих зайців, руді стебла кукурудзи й торішніх бур’янів. Крокую польовою дорогою. Тут легше йти, бо по сніговій цілині чоботи-сніготопи безнадійно грузнуть. Ген на горизонті працелюбний селянин везе однокінкою гній на свій пай. Бо як би зима не тисла, а весна — не за горами.
Дика груша зустрічає мене незворушно оголеним віттям. Замість листя на ньому вмостилась чимала зграйка великих вівсянок. Молодняк ще не має жовтого кольору на грудях, який відрізняє самців від самичок.
Стою застигло на одному місці, аби не сполохати. Гурточок із дванадцяти птахів злітає у густі бур’яни, щоб поживитися насінням, — основним кормом на засніжених полях. «Цик-цик-цик» — спілкуються пернаті між собою. «Цикцююр!» – знову пурхають на гіллясту грушу, задоволені ситою їжею.
Крокую далі. Нічого нового в одвічній боротьбі за виживання. Як притисне негода, вівсянки прилетять ближче до хлівів, будуть порпатися у кінських кізяках, шукатимуть зерна у скиртах соломи, заночовуючи у теплих дірах. Разом із нами вони стійко перенесли січневі морози й тримають першість із кількості особин. І, безумовно, скрашують і озвучують зимове безгоміння», — поділився своїми спостереженнями Павло Іванович Шесталюк із с. Хворостів Любомльського району.