На зло загарбникам: 75-річна волинянка оживляє мистецтво вишивання гладдю

Хустки і сорочки жінки – любов'ю гаптована молитва для нащадків, а є ж ще у сімейних скарбницях хрестиком мережані вбрання, килими й портрети будівничих української культури.

Про це інформує Районна газета «Полісся».

– Що то війна така несправедлива, що то так нас не люблять ті московити, мені хотілося продовжити роботу наших мам і бабусь. Їм було ніколи, за роботою вони не мали часу, але ткали, пряли, вишивали. А я що? Нехай буде на згадку! – бадьорим голосом зізнається 75-річна Любов Панасівна. – Мені кортить вишивати, бо хочеться, щоб наші традиції не пропали на зло загарбникам.

Так, років зо 6 тому пані Любов, натхненна маминою 80-літньою хусткою, купила муліне й почала працювати над своїм першим автентичним головним убором. Вишила чорним і червоним калину. Звісно ж, причепила кетяги. Потім ще одну кольорову хустину наготувала, а тоді вже їй «вельми схотілося вишити колоски з волошкою», позаяк мала таку сорочку і вирішила доповнити її хусткою.

Минулої зими вишила підряд 9 хусток – для усіх своїх. І зараз не сидить: за листопад – дві сорочки, задумала уже й третю. То маки з колосками і волошками, то з братиками.

Узорів у майстрині не займати, але ж її творча душа спрагла неповторності, тож щоразу Любов Панасівна поєднує все нові й нові мотиви. Малює на папері, переносить на тканину, а тоді вже нитка за ниткою на полотні оживає велична краса. Не менше 3-4 годин на день, бо ж неможливо відірватися від розпочатого.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: На Волинь прилетіли унікальні птахи.