ОТАК І ЖИВЕМО: стусанами можна виховати лише раба?

У маршрутку зайшла молода жінка з дівчинкою років чотирьох. Вільне місце було лише одне, біля проходу, куди мама й намагалася посадити дитину.

— Хочу біля вікна!— несподівано голосно захникала і рішуче запручалася донечка. Доки жінка, котра сиділа поряд, впорядковувала речі, щоб поступитися дитині місцем біля вікна, мама встигла надавати тій стусанів зі словами: «Сядь отут каменем і сиди!».
Під невтішний плач дитини, котра, хоч і отримала місце під вікном та уже не мала бажання туди дивитися, пригадалися слова давньоримського філософа Квінтіліана про те, що «карати дітей тілесно (...) низько і властиво лише рабам. Дитина, яку не виправляють догани, звикне до побоїв і буде переносити їх із рабською впертістю».
Стало шкода і маму, якій забракло педагогічного такту та просто людяності, щоб і зрозуміти дитину, і пояснити їй ситуацію, й пасажирів, які, опинившись свідками огидної сценки, змушені були слухати дитячий плач, і суспільства, де подібні ситуації — всього лиш звичні будні.
Втім — питання: «Карати чи не карати дітей фізично?»— ніколи не мало однозначної відповіді. А що з цього приводу думаєте ви, шановні наші читачі?