РЕАЛІЇ: гіркий присмак страйку луцьких тролейбусників

У маршрутку № 28 через передні двері зайшла сивочола бабуся із ціпочком у руках:
– Підвезіть, будь ласка, мені всього три зупинки!
– Платіть і їдьте, а ні – то виходьте! — гримнув молодий водій і хвацько рвонув з місця, як тільки жінка вийшла. Жоден із пасажирів, а їхали переважно молоді люди, ніяк не прореагував на ситуацію.
Наступного дня – дзвінок у редакцію.Жінка благала колегу із відділу соціального захисту «якось домовитися із перевізниками, щоб возили пенсіонерів бодай за гривню, бо платити по дві із тих бідацьких пенсій – неможливо. А їхати треба, на дачах же все пропадає, і до внуків навідатись треба, і в поліклініку...» І як було пояснити співрозмовниці, що у редакції таких повноважень нема. Ми можемо лиш інформувати про проблему, вирішити ж її зобов’язана влада, і не четверта, як у народі називають пресу, а таки ота перша, наділена всіма повноваженнями, яку ми обрали.