Цьогоріч студентам ВНУ ім. Лесі Українки випала нагода відвідати Донецьк, щоб розширити горизонти своєї наукової діяльності, поділитися досвідом і просто побачити, як же там, по ту сторону Дніпра, живеться студентам - і не тільки...
Цьогоріч студентам ВНУ ім. Лесі Українки випала нагода відвідати Донецьк, щоб розширити горизонти своєї наукової діяльності, поділитися досвідом і просто побачити, як же там, по ту сторону Дніпра, живеться студентам - і не тільки. А привід був вагомий: запрошення до участі в конференції «Студентські філологічні студії початку ХХІ століття», яка проводилася з нагоди 20-річчя Донецького інституту соціальної освіти
Тетяна САСЮК, Тетяна СВЕРЕДА, студентки Інституту філології та журналістики ВНУ ім. Лесі Українки, учасниці конференції
Тож у Донецьк приїхали понад 150 молодих науковців із Сум, Івано-Франківська, Києва, Одеси, Луганська, Хмельницького, Запоріжжя, Херсона, Харкова, Бердянська, Вінниці, Горлівки та ін. ВНУ ім. Лесі Українки і всю Волинь загалом представляли вісім делегатів, які, до речі, привезли до Луцька дипломи І,ІІ та ІІІ ступенів, а також грамоти за хорошу теоретичну підготовку, оригінальність доповіді тощо. Не пройшов непоміченим виступ на пленарному засіданні студентки третього курсу спеціальності «Журналістика» Марії Доманської із науковим дослідженням на тему: «Новітні жанри в журналістиці (на матеріалі ток-шоу)». Вочевидь, цікава доповідь, чиста українська мова, червоні коралі та вишита сорочка зробили своє, оскільки запитань до неї було безліч. Окрім наукової діяльності, волинським студентам довелося зайнятися національно-просвітницькою. Не секрет, що на Сході з українською мовою історично склалося не дуже, але щоб, окрім приміщення навчального закладу, її взагалі годі було почути, то трохи жахало! На самій конференції більшість учасників розмовляли українською, але в повсякденному житті, зізнавалися, що без російської їм ніяк не обійтися. А як чули наш «такой чистый украинский» і дивилися на прекрасні вишиванки та червоне намисто, то і в коридорах розступалися, і з запитанням не гаялися: «А у вас что, все так говорят?» Не менший подив викликали ми і в звичайних перехожих на вулиці. Наша «українська» діяла на них, мов грім серед ясного неба: якщо не розступалися в різні боки, то ще довго підозріло оберталися. У транспорті, коли кондуктор замість «студенческий, пожалуйста» чув «студентський - будь ласка», питав «А вы откуда, с Украины?!». У магазині біля гуртожитку продавці від нашої мови були просто в захваті: наступного дня усі знали (навіть та зміна, якої вчора не було), що ці покупці приїхали з Волині. На нових співрозмовників за два дні нам дуже щастило. Тутешні звертали на волинських студентів вдесятеро більше уваги, ніж на корейців чи китайців, яких у них із кожним роком поселяється все більше. Майже кожен хотів подивитися на наші вишиванки та почути, як ми говоримо. Ніякої ворожості до української мови у більшості людей ми не бачили, а зіткнулися просто з елементарним незнанням, можна сказати, невідомістю: «Очень красивый ваш украинский, просто у нас так не говорят. Привыкли мы уже». А й справді, реклама, назви маршрутів, написи на будівлях - усе лише російською. У Донецьку, де більше, ніж мільйон жителів, є лише одна українська газета, і то не всі продавці преси знають про її існування! Абсолютно ніякої національної політики з боку держави в цьому напрямі тут не проводиться. Навпаки, складається враження, що в такій «полярності» винна саме держава, яка так нічого і не зробила, щоб державна мова набула тут законного статусу. Донеччани були раді побачити і почути таких же, як і вони, щирих, нормальних, розумних людей, які є абсолютно адекватними та ніяких злих намірів щодо них не мають. Нас приємно вразив один викладач своїми, як для Донецька, аж надто національними поглядами та проектами щодо поширення українського слова на Сході. Але, як виявилося після конференції, за висловлювання таких-от ідей у рамках наукового заходу ця людина може втратити роботу. Оскільки не всі організатори вважають національну свідомість чеснотою освіченого українця.
