РЕАЛІЇ: здавалося б, так просто — бути ввічливим...

«Нещодавно, будучи волонтерами громадської організації інвалідів «Стимул», ми з колежанкою долучилися до їхньої благодійної акції. Вона проводилася з метою збору коштів для створення центру соціальної адаптації людей із вадами здоров’я.

І ось нашим «неважким» завданням було розповсюдити по вулицях міста брошури із соціальною рекламою про збір коштів для цього центру. Здається, що ж тут такого: роздав папірці та й усе. Але не так усе просто...
Перш за все, ми зіткнулися з реакцією людей на перенасичення інформацією: їх «дістала до печінок» будь-яка реклама і подібного роду «вручення». І без нашої щирої посмішки і ввічливого звертання: «Доброго дня! Це благодійна акція — візьміть, будь ласка!» нам довелося б ще складніше. Ну, а з елементарними проявами ввічливості нам щастило через раз, а то й через два.
У фразі «благодійна акція» більшість не чули першого слова, натомість із зацікавленням запитували: «І що ж там роздають «на халяву»?». Неодноразово також доводилося чути від перехожих агресивно-болюче типу: «Яка благодійність?! Я ледве свою сім’ю прогодувати можу!».
Звідки стільки черствості, агресії та байдужості? Так, ніхто не сказав, що жити і заробляти на хліб легко. Але хіба це вихід — викидати увесь свій негатив на сторонніх? — поділилася роздумами студентка Тетяна Сасюк.