Я крала соняшники – і це… врятувало життя
Була за містом, у справах. Їду Харківською областю – красища неймовірна, соняшники вродили величезні, не поля, а картини. Чистий Ван Гог!
Не втрималася, каюся. Зупинилася зрізати три штучки. Розумію, що це крадіжка, розкрадання, а встояти не можу, мозок вимагає естетики замість усіх цих вибухів і згарищ. У мене й ваза підлогова вдома є, стоїть порожньою вже котрий рік. Я прошу вибачення в аграріїв за свій вчинок. Не лайтеся.
Загалом, зрізала я одну квітку, другу, третю – і тут як... бахне (вибачаюся, але я не знаю гідного синоніма цього найточнішого визначення удару російського реактивного безпілотника). У мене машина біля дороги аж підстрибнула, разом із Гектором.
Поїхали. Дим стовпом, запах жахливий, на проїжджій частині – уламки. І я за відстанню розумію, що саме ці дві хвилини, поки я крала соняшники, розділили нас із цим прильотом. Не знаю, хто за мене так молиться, але спасибі величезне.
Напевно, у кожного харків’янина тепер є свої «соняшники». У Дімки, наприклад, – це шнурки. Розв’язалися просто біля зупинки, присів зав’язати й не встиг на автобус. Довго лаявся вслід водієві, який не дочекався його. А за п’ять хвилин у цей автобус влучив Shahed.
В Ірини Сергіївни – це велика купюра. Ішли вони з онуком до парку й на вході зупинилися біля лотка з морозивом. Поки продавчиня забарилася з рештою, у парк прилетіла російська балістична ракета.
У Дашки – хом’як. Вона на роботу виходила, уже взута в коридорі стояла, і щось, каже, хом’як затих. До цього звіря гучно гризло капусту. Дашка до нього у вольєр зазирнула, а він – на спині лежить. Вдавився чи що.
І поки вона з хом’яка капусту витрушувала, їй зателефонувало 100 людей: у їхній офіс прилетіло.
А в мене тепер – соняшники. Так поетично.
Ганна ГІН, журналістка, психологиня, блогерка та авторка з Харкова.
