НАОДИНЦІ З ПРИРОДОЮ: дятли-екстремали вивели потомство

Минулих вихідних на світанку мене розбудив делікатний стукіт, а далі — свист, схожий на зойк, що долинав крізь розчинене навстіж вікно.

Стало цікаво, хто ж порушив мій спокій? Обережно відслонила фіранку й на абрикосовій гілці над самісіньким вікном побачила молодого дятлика. Він тоненьким дзьобиком поперемінно то довбав кору, то пищав, мабуть, від задоволення.
Його виліт із рідного дупла — то наслідок своєрідної пташиної педагогіки. Напередодні дятли-батьки перестали носити до дупла їжу, мабуть, тим самим спонукаючи молодняк до початку самостійного життя.
Навесні вже доводилося розповідати про те, як пара дятлів оселилася в дуплі старої яблуні біля самісінького паркану, по якому полюбляють дефілювати сусідські коти. Проте дятлам-екстремалам таки вдалося вивести потомство. Втім, радіти передчасно, бо за першим вильотом, як я запримітила, спостерігала не лише я, а й Рижик, який заховався за стовбуром дерева. Цього разу, згадуючи досвід старої доброї Англії, де усім миром годують котів, щоб вони не ловили співочих птахів, я винесла хвостатому-вусатому шматок ковбаси. Але що буде наступного разу? Торік, на жаль, один із дятлів не уникнув котячих пазурів. А так хочеться і надалі чути їх заклопотаний спів і стукіт. За весну й літо ми стали добрими сусідами.