Загинув за три дні до 48-річчя: Ковель попрощався з Олександром Резванюком

Попрощалися з солдатом, гранатометником 1-го механізованого батальйону військової частини А1962 Резванюком Олександром Євгенійовичем.

Про життєвий шлях полеглого розповів очільник громади Ігор Чайка.

 Олександр народився у селі Воля Ковальська 11 серпня 1978 року. Навчався у загальноосвітній школі №10, згодом закінчив Луківське профтехучилище, де здобув фах водія.

Усе своє професійне життя провів за кермом, працюючи на приватних підприємствах. Дорога стала невід’ємною частиною його буденності.

 У вересні 2009 році разом з коханою Світланою створили сім’ю. Наступного року в них народилася донька Софія. Він проводив з нею час, як тільки траплялася вільна від роботи хвилина. Олександр дуже любив родину, завжди знаходив можливість подарувати відчуття тепла й безпеки. Особливо багато щирих спогадів залишилося у тих, хто був поруч із ним у повсякденному житті.

Часто після робочих поїздок любив ходити на тихе полювання до лісу, збираючи повні кошики грибів. А ще – любив рибалити. Ліс та річка були його місцем сили, місцем відновлення та спокою.

 Ще перед початком повномасштабної війни сім'я переїхала у бабусину хату. Вони її разом з дружиною впорядковували. Сашко був майстром на всі руки: допомагав, майстрував, лагодив. Простому людському щастю заважила війна.

21 травня 2025 року Олександра мобілізували. Він потрапив на Харківщину в зону бойових дій. Особливо не любив розповідати рідним про службу, про війну. На запитання, як у нього справи, завжди відповідав, що усе добре. Потім він потрапив на Донеччину, на Лиманський напрямок. 16 червня 2026 року повідомив рідним, що вирушає на позиції. Рідні тоді в останнє спілкувалися з ним.

11 серпня Олександру мало виповнитися 48 років. Саме цього дня, 11 серпня, рідні отримали звістку про те, що Олександр загинув, виконуючи бойове завдання на Донеччині.

 Його життя обірвалося 8 серпня 2026 року в районі населеного пункту Ставки Краматорського району Донецької області.

Невимовна втрата для рідних... Скільки всього ще могло бути разом: розмов, зустрічей, поїздок, спільних сімейних вечорів і простих моментів, які за життя здавалися буденними, а тепер стали безцінними спогадами.

Висловлюю щирі співчуття мамі Любові Єрестівні, дружині Світлані, доньці Софії, сестрі Оксані з сім'єю.

Останнім місцем спочинку Захисника стало кладовище села Зелена, де похований батько воїна.

Нехай пам’ять про нього буде світлою, а все добре, що він залишив після себе, назавжди живе в серцях людей.