Катування, побиття та хабарі в ТЦК: чому винні майже не сідають за ґрати

«Вони ж бачили, який він, — навіщо вони тягнули у той автобус? Весь Овруч шокований, адже навіть із зовнішнього вигляду Андрія було зрозуміло, що він хворий», — розповідала мама 46-річного Андрія Стесюка з Овруча, який 6 серпня помер на території Коростенського районного ТЦК.

За словами Тамари Стесюк, Андрій майже 20 років мав хронічне захворювання кишківника та психічний розлад, постійно приймав ліки й важив близько 200 кілограмів, пише hromadske.

Жінка стверджує, що вранці 6 серпня військові ТЦК силоміць посадили Андрія в автомобіль, коли він ішов до магазину. З Овруча його повезли на військово-лікарську комісію в Коростень, у міську лікарню. Того самого дня Стесюка визнали придатним до служби в частинах забезпечення та інших небойових підрозділах.

Лікарський висновок, як зʼясувало hromadske, підписав голова ВЛК Сергій Пісоцький. Ми звернулись до нього по коментарі, однак він відмовився, бо «абсолютно не має бажання» на це. 

У Житомирському обласному ТЦК у відповідь на наш запит зазначили, що з 22 лютого 2025 року Андрій Стесюк перебував у розшуку через порушення правил військового обліку — він не зʼявився за повісткою. 

Після проходження ВЛК чоловіка доставили назад до Коростенського ТЦК. Там разом з іншими військовозобовʼязаними він очікував ухвалення рішення щодо призову. 

Коли Андрію Стесюку стало зле, він, за даними hromadske, перебував у задньому дворі ТЦК. Присутні викликали «швидку», а черговий фельдшер повідомив про це поліцію. 

Офіційно смерть Андрія Стесюка констатували 6 серпня о 15:34. Тіло без видимих ознак насильницької смерті направили на розтин до Коростенського бюро судово-медичної експертизи. За висновком розтину, який озвучила Тамара в коментарі журналістам, причиною були гостра серцева недостатність та гострий інфаркт міокарда.

Офіс уповноваженого з прав людини повідомив hromadske, що почав перевірку обставин смерті Стесюка. Секретаріат омбудсмана направив запити до Військової служби правопорядку, Житомирського обласного ТЦК, Центру екстреної меддопомоги та обласного бюро судово-медичної експертизи. Від них вимагають установити всі обставини події та надати відповідні документи.

Окремо представник омбудсмана звернувся до Офісу генпрокурора з повідомленням про можливе кримінальне правопорушення — протиправне заподіяння смерті Стесюку та ймовірне перевищення влади або службових повноважень військовими ТЦК. Ідеться про ст. 115 та 426-1 Кримінального кодексу України.

Станом на 20 серпня відповіді від установ, до яких звернувся омбудсман, ще не надійшли.

Місцева поліція відкрила кримінальну справу в день смерті за ч. 1 ст. 115 ККУ — це стандартна стаття, за якою відкривають провадження за фактом смерті. Однак кваліфікацію ще можуть змінити.

Військові ТЦК побили військового, звільненого з полону

27-річний морпіх 36 окремої бригади морської піхоти Роман Покидько після звільнення з полону проходив реабілітацію в Одесі. 4 грудня 2025 року він прямував до військового шпиталю, щоб пройти військово-лікарську комісію. 

Його зупинили дев’ятеро людей, які представилися військовими ТЦК. Він показав військовий квиток, медичні документи та посвідчення учасника бойових дій. Попри це, морпіха силоміць посадили у службовий автомобіль, застосували проти нього газ, побили, а потім викинули з машини під час руху. Про все це в соцмережах повідомили активісти одеського осередку громадської організації «Захист Держави». 

Роман написав заяву, і поліція відкрила кримінальну справу. Коли ситуація набула розголосу, Одеський обласний ТЦК заявив, що знає про інцидент і ще до публікацій у соцмережах розпочав службове розслідування. У ТЦК обіцяли встановити всіх учасників події та з’ясувати, чи перевищували військовослужбовці свої повноваження. 

Загалом до суду дійшли три справи. Перша стосувалася Владислава Павлова — на той момент він був заступником начальника Пересипського районного ТЦК та начальника мобілізаційного відділення. Його оштрафували на 17 тисяч гривень за те, що не організував належно роботу груп оповіщення — їм не видали відеореєстратори. Тобто конфлікт із Покидьком вони не фіксували. Павлов визнав свою провину. 

А втім, пізніше подав апеляцію і просив скасувати штраф: мовляв, того дня, коли стався конфлікт, його не було на роботі, бо їздив у військову частину. Але апеляційний суд заяву відхилив, посилаючись на те, що Павлов не надав підтвердження своєї відсутності. 

До слова, Павлова зараз судять за те, що він у липні 2023 року «відкоригував» у реєстрі дані про 138 військовозобов’язаних, фіктивно зробивши їх непридатними до служби. Окремо була відкрита ще одна справа — за внесення неправдивих даних про військовозобов’язаного, що дозволило тому виїхати за кордон. 

За цими двома справами 2024-го Павлова двічі відправляли до СІЗО з можливістю вийти під заставу. І обидва рази в день суду заставу вносили — 300 тисяч та 240 тисяч гривень. Потім дві справи обʼєднали, й одну заставу, розміром 300 тисяч, йому повернули. 

Як дізналося hromadske, Павлов продовжує служити в Пересипському ТЦК, але вже на посаді виконувача обовʼязків начальника. А справи досі слухаються в суді. 

Повернімося до конфлікту зі звільненим із полону військовим. Причетному до затримання військовому Пересипського районного ТЦК Олександру Кучерявенку оголосили підозру в умисному завданні легких тілесних ушкоджень Роману Покидьку (за ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України). Вячеславу Афанасьєву — за насильницькі дії, які спричинили фізичний біль (ч. 1 ст. 126 ККУ).

Цьогоріч у січні справу скерували до суду, однак на момент публікації цього матеріалу — рішення немає. Наступні засідання заплановані на вересень. Крім того, Роман Покидько подав позов про компенсацію моральної шкоди з боку обвинувачених — 150 тисяч гривень. 

Одеська спеціалізована прокуратура на запит hromadske відповіла, що цей цивільний позов теж досі розглядають у суді.

А що сталося з обвинуваченими? В Одеському обласному ТЦК нам відповіли, що жодного рішення про відсторонення від служби Кучерявченка та Афанасьєва через побиття звільненого з полону не було. Так само і не провели службового розслідування (хоч у публічній комунікації заявляли про інше), і до дисциплінарної відповідальності обвинувачених не притягали.

У липні 2026 року Кучерявенка перевели з Пересипського районного ТЦК до 53 окремої механізованої бригади.

З Афанасьєвим усе складніше. У листопаді 2025-го він був старшим групи оповіщення. Тоді військові затримали й побили двох людей, які потім свідчили правоохоронцям. Водночас Афанасьєв не вів відеозапису. Через це правоохоронці не могли встановити всіх обставин події. За що у лютому 2026-го його оштрафували на 17 тисяч гривень.

А вже у квітні Афанасьєв опинився в СІЗО за підозрою у ще одній справі — у незаконному викраденні людини та розбої. За даними ДБР, Афанасьєв, ще троє військових ТЦК та поліціянт викрадали чоловіків, які могли уникати мобілізації, силоміць саджали їх у службове авто, били й вимагали гроші за звільнення.

У матеріалах судової справи описують епізод за 21 квітня 2026 року. Потерпілий ішов вулицею, до нього підʼїхав Volkswagen. З машини вийшли два військових ТЦК, які силоміць заштовхали чоловіка всередину. Потерпілого повезли містом, погрожували предметом, схожим на пістолет, і били.

Із собою чоловік мав 30 тисяч доларів, які примотав до тулуба. Слідство стверджує, що нападники забрали його телефон і намагалися заволодіти грошима. Водночас погрожували: якщо не віддасть грошей, його відправлять служити до штурмової бригади. Потерпілий після цього написав заяву в поліцію. 

Нині Афанасьєв зарахований у позаштат Пересипського районного ТЦК і перебуває під вартою.

Чи є вироки у справах про катування?

За даними Державної судової адміністрації, у 2025-му за статтею про катування (ст. 126 ККУ) засудили трьох військовослужбовців. У 2024-му — жодного, у 2023-му — одного.

За статтею про незаконне позбавлення волі (ст. 146 ККУ) у 2025 році засудили трьох військових, у 2024-му — пʼятьох, у 2023-му — теж трьох.

Важливо, що у статистиці не виокремлюють саме військових ТЦК. Але як встановило hromadske з реєстру судових рішень, один вирок у 2025 році винесли двом військовим територіального центру комплектування на Рівненщині відразу і за катування, і за незаконне позбавлення волі.

Так, 21 лютого 2025 року Олександр Олексійчук, Михайло Гранчак та Вʼячеслав Мельніков проводили мобілізаційні заходи в селі Іваннє, що поблизу міста Дубно.

Військові їхали на автівці й побачили Василя Бреня, який їхав велосипедом. Самі обвинувачені пізніше пояснювали в суді, що Брень не зупинився на їхню вимогу та почав стріляти із сигнального пістолета.

Після цього військові застосували проти потерпілого сльозогінний засіб, схопили за одяг, били по голові та тулубу й силоміць заштовхали до автомобіля, йдеться в матеріалах справи. Суд визнав це незаконним позбавленням волі.

У салоні автомобіля двоє з трьох військових продовжили бити Бреня кулаками по голові й тілу. У суді обвинувачені пояснювали, що так вони хотіли покарати Бреня за постріл із сигнального пістолета та змусити повідомити свої анкетні дані. Цю частину дій суд кваліфікував як катування.

У потерпілого діагностували забій у ділянці чола й скроні та крововилив на кисті — легкі тілесні ушкодження.

Суд виніс вирок Гранчаку та Мельнікову у грудні 2025 року. Їх визнали винними в незаконному позбавленні волі (ст. 146. ККУ) і катуванні та остаточно призначили 4 роки позбавлення волі. Однак обох суд звільнив від відбування покарання й дав умовний термін від 1 до 1,5 року.

Провадження щодо Олександра Олексійчука виділили окремо. У липні 2026 року суд визнав його винним у тих самих двох злочинах. Йому також призначили 4 роки позбавлення волі, але звільнили від відбування покарання з випробуванням на 1 рік 6 місяців.

Усі троє військових ТЦК визнали провину й розкаялися, відшкодували потерпілому матеріальну та моральну шкоду (суму у вироку не уточнено), а Брень повідомив суду, що претензій до них не має. Через це суд дійшов висновку, що виправлення обвинувачених можливе без реального увʼязнення. 

Олексійчук на момент вчинення злочину був старшим офіцером мобілізаційного відділення. На момент винесення вироку вже був начальником групи розвідки штабу в одній із військових частин. Двоє інших військових продовжують служити в ТЦК.

А ось іще один вирок, який винесли військовим ТЦК в Тернополі у травні 2026 року. 

У жовтні 2023-го біля «АТБ» військові ТЦК зупинили чоловіка й попросили показати документи. Побачивши, що він народився в росії, один із військових назвав його колаборантом і сказав, що той має проїхати до ТЦК. Чоловік відмовився й зателефонував на 102. За даними справи, після цього його почали бити, силоміць заштовхали в мікроавтобус і привезли до ТЦК. 

Вночі в приміщенні ТЦК між військовозобов’язаними та працівниками центру стався конфлікт. Той самий військовий, який забирав чоловіка біля магазину, знову його побив. У потерпілого діагностували переломи трьох ребер, кістки кисті та стінки верхньощелепової пазухи, а також численні синці й садна. Поруч інший військовослужбовець ТЦК бив іще одного чоловіка, завдавши йому легких тілесних ушкоджень.

У травні 2026 року першого військового засудили за незаконне позбавлення волі й умисне тілесне ушкодження середньої тяжкості — до 3 років позбавлення волі, однак звільнили від покарання з річним іспитовим строком. Нагляд за ним поклали на начальника ТЦК. 

Другому за легкі тілесні ушкодження призначили 850 гривень штрафу.

Чоловіку ампутували яєчко після того, як полковник бив його в пах

Тим часом на Івано-Франківщині досі триває судовий розгляд справи про катування у Верховинському районному ТЦК. Обвинувачують чотирьох військовослужбовців, зокрема заступника начальника ТЦК.

За даними слідства, у ніч проти 11 листопада 2025 року у приміщенні Верховинської багатопрофільної лікарні військовозобов’язаний Олександр Машанов відмовився проходити ВЛК. Після цього військові ТЦК почали силоміць змушувати його пройти обстеження.

Поки інші тримали Машанова за руки й ноги, підполковник щонайменше 19 разів ударив його кулаком у пах і статеві органи. Після цього бризнули в обличчя сльозогінним газом, закували в кайданки й залишили напівроздягненим лежати на бетонній підлозі щонайменше на 10 хвилин.

Наступного дня цього чоловіка та ще двох військовозобов’язаних медики визнали придатними до військової служби й мобілізували. Вже у військовій частині чоловікові ампутували ліве яєчко.

У цій справі потерпілим є також адвокат Леонід Бойчук. У серпні 2025-го, за його словами, його побили військові ТЦК — зламали ребро й спричинили внутрішню кровотечу. Але лікарі визнали його придатним до служби. 

«Стосовно цієї хірургині, яка мене оглянула, то вона повинна була відправити мене на лікування. Я писав заяву [до правоохоронців] на неї. Була відповідь, що в межах провадження її дії перевіряють», — додав потерпілий у коментарі hromadske. 

До серпня 2026-го чотирьох обвинувачених у справі про катування тримали під вартою з можливістю внесення застави по 399 360 гривень. За двох — заступника начальника ТЦК Анатолій Чорней і його підлеглого — гроші внесли, і вони вийшли із СІЗО. Прокуратура програла апеляцію, тож двох підозрюваних під варту не повернуть. На них покладені обовʼязки, як-от утримуватися від спілкування зі свідками. 

Чорнея після виходу із СІЗО перевели до 167 окремої механізованої бригади. Командир відділення, сержант Віктор Байдужа продовжує служити у Верховинському ТЦК. 

«127 стаття (катування — ред.) — це тяжкий злочин. Вибачте, будь ласка, але як професійний працівник, який розглядає справу, може допустити, щоб людей, яких обвинувачують у тяжкому злочині, випустили, якщо в попередніх ухвалах визнано ризики — тиску на потерпілих, свідків тощо», — обурюється Бойко. 

А як карають за хабарі?

За статистикою Державної судової адміністрації, у 2023–2025 роках за хабарництво (ст. 368 ККУ) засудили 24 військовослужбовців. Знову ж таки, військових ТЦК не виокремлюють. Але ось показові вироки.

Олександр Калмичков із 2020 року служив у ЗСУ, мав поранення, а після лікування його направили на службу до ТЦК. У листопаді 2024 року Калмичков запропонував одному чоловікові за гроші допомогти з військовим обліком, документами про непридатність і повістками, які можна було б показувати іншим військовим ТЦК. Мовляв, уже є виклик до ТЦК, тому (і справжню повістку) немає сенсу видавати.

23 грудня 2024-го поліція відкрила кримінальне провадження й мала свідка. Через два дні суд дозволив правоохоронцям негласно стежити за Калмичковим: вести аудіо- та відеоконтроль і знімати інформацію з його телефона.

Так вдалося зафіксувати, що Калмичков у січні 2025 року двічі отримував по 4 тисячі гривень за фейкові повістки, а також узяв 6 тисяч доларів хабаря за допомогу з оформленням непридатності до військової служби.

Калмичкова судили відразу за двома статтями: одержання хабаря, поєднане з вимаганням, та одержання грошей за обіцянку вплинути на рішення інших посадовців. У травні 2025 року він отримав 5 років реального увʼязнення.

А ось іще один вирок. У січні 2026 року суд в Одесі визнав винним у хабарництві військового ТЦК Ігоря Вінярського. Йому дали 2 роки увʼязнення, які замінили на 2 роки службового обмеження — 20% грошового забезпечення Вінярський має віддавати державі. Його звільнили просто в залі суду. Зараз прокуратура це рішення оскаржує. На момент вироку він продовжував служити в ТЦК.

Суд установив, що разом із двома спільниками Вінярський продавав фіктивні повістки — їх можна було показувати під час перевірок документів як підтвердження, що людина вже має визначену дату явки до ТЦК. За місяць обвинувачені продали десять таких документів і отримали 85 тисяч гривень. 

Як відчуття справедливості впливає на мобілізацію?

Звільнити військовослужбовця зі служби непросто, навіть якщо є заведена кримінальна справа і є судовий вирок. Тому часто в таких випадках військових ТЦК переводять до бойових частин. Та буває, що лишають у ТЦК і ще й дають керівну посаду.

Далі цю тему підхоплюють у соцмережах. Як проаналізувало hromadske, лише за першу половину серпня 2026 року публікації з такими деструктивними наративами сукупно набрали понад 4,9 мільйона переглядів у Telegram, Facebook та Instagram.

У підсумку люди менше вірять, що держава справді здатна карати військових ТЦК за порушення.

19 серпня заступниця міністра оборони України Любов Галан на засіданні тимчасової слідчої комісії парламенту назвала недостатнім наявний механізм реагування на порушення з боку військових ТЦК. 

«Я вважаю, що нам треба боротися з першопричинами цих [порушень] і порушень, які здійснюються під час заходів мобілізації. Тому якщо оцінювати саме реагування, кількість кримінальних справ, які відкриті, — то ці заходи відбуваються. Є робота правоохоронців, але система працює так, що цього недостатньо», — зазначила Галан.

Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: «Хочеш вижити – працюй і не зупиняйся»: розповідь кулеметника з Волині про 32 дні в окопах.