Ластівки в оселі Ольги та Михайла з’явилися не випадково. Щодня він сидів на порозі веранди й дивився на дорогу, якою поспішали односельчани. Іноді вдавалося перекинутися слівцем, дізнатися новини...
Ластівки в оселі Ольги та Михайла з’явилися не випадково. Щодня він сидів на порозі веранди й дивився на дорогу, якою поспішали односельчани. Іноді вдавалося перекинутися слівцем, дізнатися новини.
А над головою шугали ластівки, не боячись залітати й у веранду. Та так призвичаїлись, що стали ліпити там гніздечко. Дружина хотіла прибрати пташині хороми, але чоловік попросив: «Не чіпай!». А коли вже й сидіти не міг, то просив Ольгу відчиняти навстіж двері кімнати, аби споглядати пташине сімейство, яке двічі за літо виводило потомство. Помітив, що самка висиджує яйця рівно 14 днів. Усі харчові проблеми у цей час лягали на крила ластівки-батька. На його очах пара щебетала-любилась, чубилась-сварилась, виганяла ластів’ят із гнізда, аби ті призвичаювалися до самостійного життя. Для зручності крилатих квартирантів Оля прилаштувала під стелею дві жердини. Уже рік, як відійшов у вічність Михайло. Услід за ним відлетів у вирій перший ластів’ячий виводок, саме на Усікновення глави Івана Предтечі, другий — на Різдво Пресвятої Богородиці. Стало тихо і сумно у хаті. Але якою ж була радість Ольги, коли цієї весни, на початку квітня, ластівки веселою зграйкою влетіли у веранду крізь розчинену кватирку! За літо збудували й третє гніздо. Нині мама-ластівка вже вдруге виводить своє потомство. Життя триває. Ластів’ячу історію розповіла Галина Кажан.
