Луцький лікар-нарколог Іван Сухий на фронті не лише надавав медичну допомогу, а й разом із побратимами відбивав повітряні атаки.
Медик з Волині на війні рятував побратимів і збивав «шахеди»
Луцький лікар-нарколог Іван Сухий майже чотири роки служив у ППО, допомагав військовим долати залежності, а після повернення з фронту заново вчився жити без постійної тривоги
Його шлях до війська почався з волонтерства
Лікар-нарколог центру терапії залежностей міста Луцька, а нині капітан медичної служби запасу Іван Ростиславович Сухий мобілізувався до війська у липні 2022 року.
Спочатку разом із дружиною волонтерив: вони передавали на фронт автомобілі швидкої допомоги, отримані від друзів із Литви, відправляли на Харків продукти та ліки. А потім Іван Сухий вирішив сам піти захищати країну, хоча обставини дозволяли йому залишитися вдома й продовжувати лікарську практику.
Два тижні готувався до цього рішення. І лише потім сказав про нього дружині.
«Боявся, що не встигну послужити»
Усі три роки, дев’ять місяців і чотири дні Іван Сухий служив у Повітряних силах України – начальником медичної служби 302-го зенітно-ракетного Харківського дивізіону.
Пригадує, що перед мобілізацією хвилювався з незвичної причини: боявся, що не встигне послужити й потім буде соромно дивитися в очі людям, які повернуться з війни.
На початку були азарт, ненависть до ворога й величезне бажання якнайшвидше наблизити перемогу. Згодом прийшло інше розуміння: війна затягується, а роботи з відбиття повітряних атак менше не стає.
Основним обов’язком Івана Ростиславовича була медична допомога військовослужбовцям підрозділу. Але коли заступав на чергування разом із побратимами, доводилося брати до рук зброю: зі стрілецької – працювати по «шахедах», із зенітно-ракетного комплексу – по крилатих ракетах.
Основи військової справи він опанував ще у студентські роки – під час навчання на військовій кафедрі Військово-медичної академії паралельно з Національним медичним університетом імені О. О. Богомольця. Уже на службі залишалося відшліфовувати практичні навички.
Полювали не лише вони – полювали й на них
Служба в ППО – це не тільки постійна загроза під час повітряних тривог. Це ще й відповідальність за збереження зенітно-ракетного комплексу, який сам був однією з головних цілей ворога.
Техніку потрібно було ретельно маскувати, постійно дбати про її безпеку й водночас залишатися готовими до бойової роботи.
Тож загрози та прильоти були частими. Іван Сухий каже, що ситуацію ускладнювало й те, що серед місцевого населення могли бути інформатори, які передавали ворогу дані про українські позиції.
Професійні знання медика знадобилися Іванові Сухому і в бою, і в боротьбі з залежностями серед військових.
До цивільного життя Іван Ростиславович повернувся лише у квітні 2026 року.
Перші три-чотири місяці, зізнається, довелося заново звикати до іншого ритму, режиму дня та роботи в лікарні. Давалися взнаки тривалий стрес і кілька років життя у фронтовій реальності.
Колеги та керівництво КП «Волинська обласна психіатрична лікарня міста Луцька» підтримували, цікавилися його станом, допомагали адаптуватися. З часом повернення до мирного життя стало легшим.
На фронті лікував і від залежностей
Військовий досвід нині допомагає Іванові Сухому в роботі з пацієнтами, які служили або служать у війську.
Тепер він не з книжок знає, в якому психологічному й емоційному контексті живе військовий чи ветеран, тому краще розуміє його стан і причини певної поведінки.
Професійні знання лікаря Центру терапії залежностей знадобилися й безпосередньо на фронті.
Однією з найпоширеніших проблем, із якими доводилося стикатися, стала лудоманія – залежність від азартних ігор.
Чимало військових, намагаючись бодай ненадовго зняти напругу й тривогу, починали грати. Дехто мав цю залежність ще до війни, але в багатьох вона виникла вже під час служби.
Іван Ростиславович пригадує: говорити про це з побратимами було непросто. Треба було не повчати, а переконувати людей, поруч із якими живеш і служиш, що азартна гра поступово забирає не лише гроші.
Через залежність військові втрачали значні суми, накопичували борги, руйнували родини.
Та перемогти лудоманію можливо лише тоді, коли сама людина визнає проблему й готова працювати над нею. Найкращий шлях – фахова допомога психотерапевтів і лікування у стаціонарних умовах.
Після ракет і тривог – тиша лісу
Цьогорічний День захисників і захисниць України Іван Сухий провів зовсім не по-військовому.
Він… збирав гриби.
Після майже чотирьох років служби це була його перша повноцінна відпустка з родиною.
Уперше за довгий час можна було просто йти осіннім лісом, слухати тишу, відчувати жовтневе тепло й не чекати щохвилини сирени.
Після років, коли над головою були «шахеди» й ракети, звичайна тиша виявилася чи не найбільшою розкішшю.
Зараз також читають: Над обласним центром Волині лунають постріли і вибухи (Оновлюється).
