Поки навколо вирувало полум’я після російського обстрілу, Сашко Прищ зігрівав маленьку перелякану кицю. І в цю мить його великі руки стали для неї найбезпечнішим місцем у світі.
На Волині посеред вогняного пекла рятувальник зігрів маленьке налякане серце
Поки після російського обстрілу в Ковелі палали вантажівки та цистерна з пальним, водій ДСНС Сашко Прищ пригорнув до грудей перелякану кицю. Ця зворушлива мить стала ще одним доказом того, що навіть серед жахіть війни є місце для людяності
Поки навколо палали вантажівки й цистерна з пальним, водій ДСНС Сашко Прищ знайшов хвилинку, щоб пригорнути перелякану кицю. І ця зворушлива мить нагадала: навіть серед жахіть війни людяність залишається непереможною.
Іноді про людину більше розповідає один маленький учинок, ніж сотні красивих слів. Особливо коли навколо реве полум’я, у повітрі висить їдкий дим, а кожна хвилина роботи пов'язана з небезпекою.
12 листопада Ковель оговтувався від чергового російського обстрілу. На стоянці спалахнули вантажівки та цистерна з пальним. Величезні язики полум’я здіймалися в небо, навколо гуркотіла техніка, а рятувальники робили все можливе, аби приборкати вогняну стихію.
Величезні язики полум’я здіймалися в небо, навколо гуркотіла техніка, а рятувальники робили все можливе, аби приборкати вогняну стихію.
Серед тих, хто прибув ліквідовувати наслідки ворожої атаки, був і водій ДСНС із Волині Олександр Прищ. Для колег він – Сашко. Надійний професіонал, який добре знає свою роботу. Але того дня він показав ще й те, наскільки велике має серце.
Бо навіть у вогняному пеклі знайшлося місце для ніжності.
Раптом до штабного автомобіля рятувальників прибігла маленька киця. Перелякана гуркотом і полум’ям, вона втекла з дому й тепер шукала бодай якогось прихистку. Тулилася до машини, ніби відчуваючи: саме тут їй нічого не загрожуватиме.
Сашко помітив пухнасту втікачку й не зміг пройти повз. Обережно взяв на руки, пригорнув до себе, зігрів. І на якусь мить серед страшної картини руйнувань з’явився зовсім інший образ – кремезний чоловік у формі рятувальника, який дбайливо тримає маленьку беззахисну істоту.
Киця трохи побула біля свого несподіваного захисника, потерлася об його ноги, наче дякуючи за тепло, а потім побігла далі у своїх котячих справах.
Велике серце – це не те, яке здатне вмістити весь світ. А те, у якому навіть серед війни знаходиться місце для маленької киці.
А Сашко повернувся до роботи. Бо там, де ще палахкотів вогонь, його чекали побратими.
Світлини цієї миті, оприлюднені волинськими рятувальниками, промовляють сильніше за будь-які слова.
росіяни несуть на нашу землю смерть і руйнування. А українці навіть серед пожеж і згарищ знаходять у серці місце для добра.
І, мабуть, саме тому нас ніколи не перемогти.
Бо для справжнього рятувальника немає маленьких життів. Кожне – безцінне. Навіть якщо воно має чотири лапки, вуса й тихенько муркоче на руках.
ЛІна ВОГОНЬ.
Зараз також читають: Вогонь наробив переполоху під Луцьком: що сталося у Гаразджі?
