Жінці, що купувала хліб переді мною в кіоску, належало забрати копійку решти. «Ой, та нащо мені та копійка? Хіба то гроші? Тільки в гаманці перекидатимуться…
Жінці, що купувала хліб переді мною в кіоску, належало забрати копійку решти. «Ой, та нащо мені та копійка? Хіба то гроші? Тільки в гаманці перекидатимуться…
Я от ніколи не беру копійки чи двох, бо чекати, поки продавець їх знайде, займе багато часу», - неквапом викладала свою життєву філософію пані, дарма що ті розмірковування зайняли щонайменше втричі більше часу, ніж знадобилося б продавцеві для того, щоб дати монету. «А знаєте, є люди, які завжди принципово чекають, доки я їм віддам ту копійку», - сердито зауважила продавець. Людей, які вимагають копійку решти, можна зрозуміти. І йдеться тут не про надмірну ощадливість – українського споживача дурять на кожному кроці. «Спокусливі», як їх називають щедрі на епітети рекламники, ціни, що закінчуються на 99 копійок, - не що інше, як рекламний трюк. Якщо кожен покупець щоразу відмовлятиметься від однієї копійки решти, це ж назагал немалі гроші виходять. Трансформуючи Маяковського у сучасний економічний вимір, можна сказати: якщо є така ціна — значить, вона комусь вигідна, розмірковувала над нюансами ощадливості Ярослава Тимощук.
