Ігор уже майже дійшов до магазину “Бджілка”, коли почув позаду швидкі кроки. Прискорив також крок, але не обернувся, аби не подумали, що злякався. Але позаду затупотіли дві пари ніг — за ним уже бігли. Ігор обернувся й одразу отримав палицею по голові...
ПРИГОЩАВ НЕ ДРУГА, А ВОРОГА Теплого літнього дня двадцятисемирічний лучанин Ігор Кисленко зустрівся після обіду із своїми друзями Валерієм Косінчуком та Михайлом Романовим. В усіх вільного часу було досить, й молоді чоловіки вирішили побродити містом. Коли обійшли кілька вулиць, хтось запропонував: — Може, перехилимо по чарці на честь зустрічі. Веселіше буде мандрувати. Ніхто не заперечував. Всі разом скинулися на пляшку та закуску. Вмостившись під кущами, розпили її досить швидко, й побрели далі. На душі стало справді веселіше. Знову бродили Луцьком. Але тепер уже робили короткі зупинки біля барів чи кіосків, перехиляли по чарці й чимчикували далі. За розмовами не помітили, коли й вечірні ліхтарі засвітилися. Уже після півночі вирішили розходитися по домівках. — Можна було б наостанку нашу дружбу скріпити ще ковтком горілки, але, певне, ні в кого вже немає грошей,— сказав Валерій. — Я маю,— похвалився Ігор. — Спиртне зараз буде. Чоловіки помандрували вулицею Станіславського. Біля нічного кіоску, що неподалік автобусної зупинки, Ігор купив пляшку горілки, закуску, пива, цигарок. — Де розіп’ємо?— запитав Михайло. — Влітку місця скрізь вистачає... Як у тій байці, під кожним кущем готовий і стіл, і дім. Чоловіки вмостилися на лавочці, що була поряд. Встигли випити по чарці, коли побачили знайомого Сергія Лисковця. З ним був ще якийсь хлопець. — Сергію, приєднуйся до нас,— запросив Лисковця Валерій. — Маємо пляшку. — Я з другом,— попередив Сергій. — Для друга також спиртного вистачить. Лисковець із незнайомцем, похитуючись, підійшли до лавочки. Обоє були також п’яні. Косінчук налив чарку горілки, простягнув Лисковцю: — Пий! — А Василеві, моєму другу,— нагадав Сергій. — Наллємо і йому... Пий, бо в нас лише одна чарка. Лисковець випив і передав чарку Василеві. Той також випив. Коли пляшку майже прикінчили, Лисковець разом з Михайлом відійшов убік й запитав у нього: — Хто купував пляшку й закуску? — Ігор, звичайно... Хто ж ще? У нас гроші закінчилися ще вдень. — Значить, Кисленко має гроші? — Звідки я знаю? Сам запитай у нього, якщо тебе цікавить. — Навіщо мені його гроші? Я запитав просто для годиться,— відмахнувся Сергій. Всі вирішили розходитися по домівках. Місто давно спало. Михайло та Валерій пішли разом. Зникли й Сергій з Василем. Ігор залишився сам й повільно побрів вулицею Станіславського. Уже майже дійшов до магазину “Бджілка”, коли почув позаду швидкі кроки. Прискорив також крок, але не обернувся, аби не подумали, що злякався. Але позаду затупотіли дві пари ніг — за ним уже бігли. Ігор обернувся й одразу отримав палицею по голові. Здивувався, адже напали на нього ті, з ким щойно пив горілку — Сергій та Василь. Не знав Кисленко, що вони вирішили влаштувати йому засідку й забрати гроші. Перед тим біля профтехучилища виламали з паркану палиці. — Хлопці, ви часом не здуріли?— вигукнув Ігор. Нападники не промовили жодного слова, але почали бити його палицями. Ігор прикривався руками й також вдарив Сергія кулаком під око. Та його звалили на землю й почали товкти ногами. Лисковець витяг у майже непритомного чоловіка з нагрудної кишені гроші. Після цього обидва кинулися навтікача. Біля одного з будинків грабіжники зупинились. Лисковець перерахував гроші й задоволено посміхнувся. Виявилось, що в Кисленка забрали сто сорок п’ять доларів і сто п’ятдесят гривень. Гроші розділили порівну, не змовляючись, закрокували до нічного бару... ЗУСТРІЧ НА МІСЬКОМУ РИНКУ Двоє сільських хлопців з Рожищенського району Володимир та Ілля приїхали в Луцьк на навчання. Перед тим успішно склали екзамени у Вище професійне училище. Обидва того ж дня подалися на ринок за покупками. Нічого особливого не купили і вже збиралися повертатися на вулицю Братковського, де тимчасово наймали квартиру, коли до них підійшов значно старший хлопець. — Бачу, ви із села приїхали,— сказав незнайомець. — Із села, а хіба що? — запитав Ілля. — Що на ринку шукаєте? Може, я вам допоможу? — Нічого конкретного... Просто цікавимось цінами,— пояснив Володимир. — Гроші маєте? — Трохи є... У кожного по десятці з копійками. — У мене у міській лікарні лежить друг. Йому незабаром робитимуть операцію. Треба багато грошей. Ось я ходжу по ринку і збираю їх... Дайте й ви мені по п’ять гривень. — У нас в самих грошей, як кіт наплакав,— пояснив Володя. — Ви хочете, щоб мій друг помер?— спалахнув незнайомець. — Нехай живе хоч сто років, але грошей у нас зовсім мало. Незнайомець від злості почервонів, почав погрожувати. — Не дасте по п’ять гривень, пошкодуєте. Тільки-но вийдете за ворота ринку, мої друзі вас поб’ють. Вони там чекають! Володя витяг з кишені десять гривень й простягнув грабіжнику. — Давайте ще по дві гривні,— не вгамувався той. — Нам не залишиться навіть на квиток, аби доїхати автобусом до села,— пояснив Володимир. — Нічого не знаю... Доберетеся й так! Несподівано до хлопців підійшов чоловік, котрий стояв неподалік й робив вигляд, що розглядає товар, а сам слухав, що ті говорили. Зрозумів, що старший вимагає у молодших гроші, погрожує їм. Це був працівник міліції Андрій Оленюк. Він показав посвідчення й попросив усіх зайти в кімнату міліції, що на ринку. Грабіжник кинувся тікати, але міліціонер встиг його схопити за одяг і повів у кімнату міліції. Грабіжником виявився лучанин Андрій Портнов, котрий ніде не працював. — Я прийшов на Центральний ринок до знайомого підприємця, який торгує м’ясом,— почав пояснювати Андрій. — Хотів позичити в нього грошей. Знайомого не було. Вже попрямував додому, але побачив двох неповнолітніх хлопців. У них і забрав гроші. Портнову лише двадцять два роки, проте він уже двічі побував на лаві підсудних. Останній раз за незаконне придбання і зберігання наркотиків. Купив їх у якогось цигана біля Ківерець. Спочатку сховав у лісопосадці, потім перевіз у Луцьк, де й був затриманий працівниками міліції. Торгувати наркотиками він не мав наміру, бо сам їх вживає уже більше трьох років. Стоїть на обліку в наркологічному диспансері з діагнозом опійна наркоманія. Давно відомо, що надмірне захоплення наркотиками чи спиртним — це пряма дорога на лаву підсудних. Для придбання горілки чи отруйного зілля потрібні гроші. Де ж їх візьме пияк чи наркоман? Доводиться красти або грабувати. А грабіжники дещо схожі на вампірів. Якщо крилаті гострозубі тваринки висмоктують кров із судин, то грабіжники — гроші з чужих кишень та гаманців. За скоєння важкого злочину Луцький міський місцевий суд засудив Андрія Портнова на чотири роки і один місяць позбавлення волі. Чотири роки доведеться провести за гратами й Сергію Лисковцю. Його спільник розшукується. Лисковець стоїть на обліку в наркодиспансері, також двічі судимий. Обидва загубили свою молодість, а, можливо, й здоров’я, за власним бажанням. Ні одного, ні другого не повернеш. Можливо, в душі вони й справді каються. Але як говорить народна приказка: є каяття, та нема вороття... Віктор ОСТАПУК, Володимир КАЛИТЕНКО.
