Ах, яка предивна зимова фантазія може чаїтися за трьома буденними словами, сказаними синоптиками: «Налипання мокрого снігу...»...
Ах, яка предивна зимова фантазія може чаїтися за трьома буденними словами, сказаними синоптиками: «Налипання мокрого снігу...».
Найбільше снігові обійми відчули ялинки. Їх густі зелені лапи химерно повигиналися під несподіваною вагою безлічі сніжинок. Кожна сама по собі легка й граціозна, а от разом... Нижні гілки попригиналися аж до землі, верхні — з останніх сил тримають снігову облогу. А ось берізкам і плакучим вербам — байдуже. На їх тонесеньких гілочках сніг не затримався. Підкреслив лишень контури товстих скелетних гілок стовбурів, але їм додаткова вага не страшна. Від густого снігового мережива вони погарнішали. Входжу у паркову алею із акацій та лип і мимоволі сповільнюю крок і тамую подих. Над головою — біле склепіння із химерно переплетених гілок, стручків акації, густо завуальованих снігом. І — тиша... Жодного поруху вітру. Та раптом попереду — густий снігопад під окремо взятою липою. То зграйка із п’яти ворон спурхнула і вмостилася на верховітті сусідньої берізки. Достоту — робота талановитого графіка, ім’я якому — природа. Втім, ви й самі все бачили...
