ЧОМУ МИ СВЯТКУЄМО НОВИЙ РІК ДВІЧІ?

Бо так говорять нам календарі — світський і церковний

— Знову в нас все не як у людей, — цей вислів напередодні й після Нового року довелося чути від кількох знайомих. Бо коли в усій Європі і Америці святкують спочатку Різдво Христове, а вже потім Новий рік, лише в чотирьох слов’янських державах (Білорусі, Росії, Сербії і Чорногорії, Україні) та Молдові — навпаки — спочатку Новий рік, а потім — Різдво. Лише тут існує парадоксальний і, по суті, абсурдний вислів — «старий Новий рік».
Прийнято вважати, що початок цій ситуації поклали більшовики, коли в 1918 році розчерком пера голови Раднаркому Володимира Ульянова—Леніна запровадили в тодішній Радянській Росії замість юліанського григоріанський календар, тим самим знехтувавши календар церковний і православні традиції. Та у світі існують 15 автокефальних (тобто самостійних), так званих канонічних православних церков і ще принаймні 6 «неканонічних», але в переважній більшості церковні й світські календарі співпадають.
А, проте, подібне становище на українських землях, в т.ч. й на Волині, вже було — в часи першої Речі Посполитої, яка існувала в 1569—1795 роках. Як відомо, григоріанський стиль був запроваджений у жовтні 1582 року спеціальним декретом папи римського Григорія VІІ (звідси й назва). Було зроблено це, аби усунути вади старого юліанського календаря, при якому кожного століття набігав «зайвий» день, виникали незручності при обрахуванні дат перехідних церковних свят, місячних і сонячних затемнень і т.д. На новий календар відразу перейшли Франція, Іспанія, італійські держави, через кілька років майже всі європейські країни, в т.ч. Польща (Річ Посполита). Отоді, в Польщі й стали паралельно діяти два календарі — новий офіціозний, яким користувалася й католицька церква, і старий юліанський, за яким відзначали свої свята православні українці й білоруси. Спроби польської влади силоміць нав’язати православним новий стиль ні до чого не привели.
У Росії ж, коли Петро Перший вводив з 1 січня 1700 року літочислення не від «дня створення світу», а від Різдва Христового його західні радники — англійці й голландці — пропонували заразом обрати й григоріанський стиль. Що майбутній імператор, повагавшись, відкинув, коли дізнався, що походить той стиль від папи римського. Тож на ціле століття питання календарної реформи було знято з порядку денного.
Воно виникло знову після приєднання до Російської імперії обширних територій в результаті другого і третього поділів Речі Посполитої в 1793 і 1795 роках. У нових губерніях на землях сучасних України, Білорусі, Литви раптом знову в численних канцеляріях, отже, документах, циркулярах, а також газетах і т.д. повернувся давно забутий старий стиль. Це знову породило масу незручностей, а заодно й думки в головах польської шляхти й чиновників, які враз стали дворянами й чиновниками російськими: а чому їхній новій державі не перейти на григоріанський стиль, як у всій цивілізованій Європі?
Ця ідея набула реальних обрисів після того, як у березні 1801 року в результаті двірцевого перевороту імператором став молодий Олександр Перший. А його найближчим другом на той час був польський князь українського походження Адам Чорторийський. Саме з тих Чорторийських, які походили з волинського містечка Чорторийська (нині с. Старий Чорторийськ Маневицького району), де мали князівський наділ ще з ХІІ століття. І саме юний Адам Чорторийський 1795 року відважно поїхав до Петербурга, щоб заступитися за польських аристократів, яких Катерина І веліла вислати до Сибіру за участь у повстанні Костюшка. Він зустрівся з внуком імператриці Олександром Павловичем, теж молодим, і справив на того таке враження своєю освіченістю й сміливістю, що став другом, а коли той зробився імператором — другою особою в державі.
Вже як глава т.зв. «Негласного комітету», якому в 1801—1803 році належала вся повнота влади (куди входив і ще один українець Василь Кочубей), Адам Чорторийський офіційно пропонує другу-імператору провести в Росії календарну реформу. Нерішучий Олександр вагався. Адам Чорторийський 1804 року був призначений першим в історії Росії міністром закордонних справ, отже, зайнявся зовнішньою політикою. Вирішили питання календарної реформи відкласти до закінчення війни з Наполеоном, що спалахнула 1805 року.
Вдруге питання про перехід Росії на григоріанський стиль виникло 1815 року, але тоді Олександр вже сказав, що «негоже нам, побивши цих французиків, на їх календар переходити». Знову про календар заговорили 1832 року, після чергової зустрічі імператора Миколи Першого з його австрійським колегою і пруським королем. Микола, який після придушення повстання декабристів мав стійку репутацію реакціонера і консерватора, вирішив показати себе прогресивним правителем. І через два роки наказав підготувати проект календарної реформи, «аби до всієї освіченої Європи дорівнятися».
Як не дивно, але гарячим прихильником цієї реформи виявився всемогутній шеф жандармів Олександр Бенкендорф. І ось 28 жовтня 1834 року імператор підписав «височайший указ», за яким з січня 1835 року Росія переходила на новий стиль.
Та в реформи був і не менш серйозний противник — міністр народної освіти і віросповідань граф Олексій Уваров. Він вирішив, що настав час поборотися за вплив на імператора із самим Бенкендорфом. Коли ж цар все ж таки підписав указ, міністр заявився з доповіддю, в якій доводив, що в Російській православній церкві от-от готовий спалахнути новий розкол.
Наляканий імператор повелів призупинити дію указу (він мав бути оголошений за тодішніми традиціями через два тижні), а до цього провести в ряді губерній дворянські зібрання та єпархіальні збори священнослужителів. У листопаді 1834 року такі збори священиків і мирян Волинської губернії провели в Житомирі, а зібрання дворян Володимир-Волинського, Ковельського і Луцького повітів 18 листопада у Луцьку. Очевидно, відповідна робота серед місцевої шляхти і нових російських поміщиків була вже проведена, бо більшість присутніх (187 з 252-ох) висловилися проти реформування календаря. Ще негативніші наслідки дали зібрання в центральній і південній Росії.
Справу з реформуванням календаря тоді відклали з формулюванням — «до кращих часів». Повернулися до цієї ідеї 1839 року і знову безрезультатно — тепер це не схвалила Рада Міністрів. До ідеї календарної реформи звернувся Олександр Другий після селянської реформи 1861 року. Нагодилося нове польське повстання.
Коли ж підготували ще один проект, вже 1880 року, царя 1 березня наступного року вбили. Наче злий фатум висів над цими проектами. Востаннє це питання порушували 1909 року при підписанні «угоди трьох» — майбутньої Антанти. Та Микола ІІ повважав, що це буде «поступка революціонерам». Самі ж революціонери й запровадили 1918-го григоріанський стиль.
Володимир ЛИС.