Нинішнє свято установлене на честь знатної римлянки Меланії (Маланки), яка з юних літ і до кінця своїх днів прямувала до Христа. 14 січня православна церква вшановує Василія Великого (329—379), архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії...
Нинішнє свято установлене на честь знатної римлянки Меланії (Маланки), яка з юних літ і до кінця своїх днів прямувала до Христа. 14 січня православна церква вшановує Василія Великого (329—379), архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. У цей же день, за церковними святцями, Обрізання Господнє (саме тоді відбулося обрізання Ісуса Христа за єврейським звичаєм). Це і перший день Нового року за старим стилем. Разом з тим, у традиціях, звичаях та обрядах українців, пов’язаних із 13—14 січня, добре зберігся первісний дохристиянський характер новорічних свят. Їх найтрадиційнішими моментами є ритуальний стіл, щедрування й засівання, рядження, ворожіння, веселощі й забави. Неймовірно, але ще не так давно наші предки цього вечора не замикали дверей своїх осель, аби на ранок якнайшвидше ступили на поріг посівальники. Адже перший посівальник зазвичай на Новий рік буває й “полазником” — тим, хто веде у хату щастя. За народними віруваннями, його приносять лише хлопці, тому дівчатам посівати не годилося. Посівальників запрошували ще й присісти, щоб у хаті добро сідало: кури, гуси, качки, рої та... старости, якщо хтось їх ще не дочекався. “Засіяне” в хаті зерно згодовували курям, “щоб добре неслися”, а горох тримали до весни й давали гусенятам, щоб великі росли. Нині, коли у наших селах люди знову стають власниками землі, повноправними її господарями, либонь, не зайве пам’ятати подекуди наївні, але сповнені великої любові до природи вірування й звичаї. Адже базуються вони на багатовіковому народному досвіді, традиціях, моралі, які й в’яжуть нас у єдине незнищиме ціле. Може, ми тепер такі роз’єднані, що забули про предківський звичай: в останній день року, повечерявши, сусіди йшли один до одного миритися, щоб новий рік зустріти у мирі й злагоді. Хлопці, які восени “отримали гарбуза”, вдруге засилали сватів з надією “на благословенну згоду”. У дитинстві, пригадую, із скептичною посмішкою спостерігала, як сусіди “страшили” у саду неродючі дерева, погрожуючи їх зрубати. А кілька літ тому й сама спробувала “настрахати” посаджені татом сливи, від яких він так і не дочекався врожаю. І яким же було моє здивування, коли восени їх гілки так були обліплені плодами, що нагадували виноградні грона. Либонь, мав рацію відомий дослідник новорічної обрядовості Степан Килимник, який писав: “За віруваннями наших далеких пращурів, у ніч напередодні Нового року Щедрий Бог сходить з неба на селянську ниву, в селянську хату, в господарство, до худібки... Він усе бачить, усе чує, усе знає, але його бачить лише Ладо та інші духи померлих та ще худоба, бо багата кутя була присвячена Богу-сонцю та духам Ладам, головне, як подяка за минулий врожай. У цей вечір прощають коляду й цей вечір уже не святий, а щедрий вечір”. Цього вечора господині виходили до хліва й дивилися, куди головою лежить корова: якщо на схід, то отелиться вранці, на південь — удень, а на північ, то ввечері. Спостерігали й за станом природи, пам’ятаючи прадідівське: якщо під Новий рік добрий сніг — сій гречку, будеш із врожаєм. Небо в зірках — на урожай грибів і гороху. Якщо тепло — літо буде дощовим. Сильний мороз і пролітає малий сніжок — на врожай хліба, здоров’я людей і тварин. Пухнастий іній на деревах — до щедрого медозбору і доброго хліба. Якщо на Маланки відлига, то чекали теплого літа: “Яка Маланка — такі Петро з Павлом” (12 липня). Вважалося, що перший день Нового року має віще, магічне значення. Тому до всього придивлялися, аби передбачити, яким буде майбутнє. У церкві під час утрені дивилися, як свічки горять у панікадилі: якщо зігнулися гачком, нагадуючи повнозерний колос — на врожай, якщо рівно, як порожній колос на стеблі — на недорід. Щоб у дівчат впродовж року була обновка, в Новий рік вони одягалися у все нове і навіть переодягалися по декілька разів. Першому покупцю в Новому році товар віддавали дешевше — щоб цілий рік не було від них відбою. Тож, виряджаючи своїх чад посівати, всипте їм у торбинку або рукавичку “жита, пшениці і всякої пашниці” і не забудьте, що насамперед треба защедрувати у власному домі, щоб проросло засіяне “у полі — снопами, на столі — пирогами, та ще й добрими ділами, на щастя, на здоров’я, на Новий рік”, щоб жилось вам, добрі люди, ліпше, як торік! Валентина ШТИНЬКО.
