З вікна моєї квартири маю «щастя» спостерігати, як будується магазин. Щастя без лапок, хочеться вірити, настане тоді, коли з-під вікон заберуть кіоск, який працює цілодобово і ось уже котрий рік є причиною безсоння для кількох десятків мешканців будинку, що на вул. Кравчука в Луцьку...
З вікна моєї квартири маю «щастя» спостерігати, як будується магазин. Щастя без лапок, хочеться вірити, настане тоді, коли з-під вікон заберуть кіоск, який працює цілодобово і ось уже котрий рік є причиною безсоння для кількох десятків мешканців будинку, що на вул. Кравчука в Луцьку.
Їх звернення у різні інстанції з проханням перенести цю торгову точку, у якій, до речі, «отоварюються» пивом і цигарками й учні гімназії № 21, що знаходиться через дорогу, були безрезультатними. Тож уся надія на магазин, біля якого вже ведеться благоустрій території. Але як? Позавчора о восьмій ранку з’явилися четверо робітників, які голосно щось обговорювали, заховавшись від спеки у тіні. О дев’ятій до роботи ще не приступили. Коли стрілка годинника наблизилася до десятої, на перекинутому догори дном ящику «смачно» різалися в «дурня» і попивали пиво, демонструючи всім, що можна «працювати» й ось так. Ні, я зовсім не маю наміру звинувачувати у неробстві конкретних будівельників. Швидше всього, байдикували вони тому, що їм вчасно не завезли якихось будматеріалів – піску, плитки, цементу чи ще чогось. Я про те, що й приватна власність у нас не гарантує порядку й дисципліни. То хто ж нарешті навчить нас працювати і жити, як у Європі?
