СІЛЬСЬКИЙ ДІД КОРНІЙ – ПОВНИЙ ГЕОРГІЇВСЬКИЙ КАВАЛЕР

У селі Переспа Рожищенського району буде споруджено пам’ятник земляку — Корнію Григоровичу Назарчуку. З Першої світової війни він повернувся з чотирма Георгіївськими хрестами, двома імператорськими Георгіївськими медалями за хоробрість та годинником Павла Буре, якого одержав з рук самого імператора Миколи ІІ

Катерина ЗУБЧУК

ДУХ ЕПОХИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
Про майбутній пам’ятник сьогодні можна довідатись з меморіальної плити, яка встановлена у центрі села. І, звичайно, побувавши у Музеї Першої світової війни, який створив у цьому році журналіст, голова правління Українського фонду “Єднання” Володимир Шевчук. Експозиція музею знаходиться на двох поверхах старовинного вітряного млина, що є частиною ресторанно-туристичного комплексу “Шинок”. Хто був у самому “Шинку”, то знає цей незвичайний заклад. І маю на увазі не наїдки та напої (хоч відносно меню, то тут теж тримають відповідну марку), а цікаву експозицію старовинних побутових речей, яка виставлена тут.
Щось місцеві люди несли сюди, коли довідались, що життя прялки чи чавунної праски, яка валялась на горищі, буде продовжене. А багато речей, фотознімків — своєрідних свідків історії — Володимир Шевчук купив на “блошиних” ринках Німеччини, де як голова правління Українського фонду “Єднання” впродовж п’ятнадцяти літ бував багато разів. (До речі, на початку дев’яностих років минулого століття з ініціативи Володимира Шевчука у Ковелі було споруджено єдиний в Європі пам’ятник усім жертвам Другої світової війни). Журналіст за професією він пройнявся особливою симпатією до епохи початку ХХ століття і, врешті-решт, став ще й музейником. Задумав інтер’єр ресторану “Шинок” оформити як експозицію.
— Звозив у Переспу старовинні речі,— розповідає він,— сортував їх за напрямами. Перевіз сюди вітряний млин, датований 1928 роком. Реставрував його, оскільки млин був зруйнований. А потім і хата знайшлася в одному із сіл, на якій зберігся напис “1906 рік”. Господарка продала її дешево — на дрова, а для мене це цікава знахідка. Я не знав спочатку, що буде на першому і другому поверхах млина (на третьому — бенкетний зал — прим. авт.), але мої друзі з Ковеля Володимир Стречен і Володимир Савосюк підкинули ідею. Оскільки вони аквалангісти, а я теж не проти попірнати, то взяли мене з собою на річку Стохід. Коли ми пірнали, то я бачив останки людей, фрагменти амуніції. Перша світова війна “затрималась” на Волині на два роки. А, отже, залишились і сліди. Те, що потрапило у Стохід, добре збереглося. Ми знайшли чимало цікавих речей — саперні лопатки, зброю, фляги... Усе це згодом стало експонатами Музею Першої світової війни.
А тут ще голова Переспівської сільради Сергій Курилович підказав, що на хуторі Емілін (зараз це уже село Линівка, що належить до Переспівської сільради) жив повний кавалер Георгіївських хрестів Корній Назарчук. Володимир Шевчук зустрівся з внуками Корнія Григоровича і добув цікаві фотознімки, які тепер і відкривають експозицію музею. Він же звернувся до Ольги Саган, яка очолює в Луцьку Культурний російський центр, і запропонував зробити добру справу — увічнити пам’ять нашого земляка — простого солдата. І в червні цього року якраз з нагоди відзначення 95-річчя початку Брусиловського прориву в Переспі з участю радника-посланника Посольства Росії в Україні Андрія Воробйова було відкрито меморіальну дошку на тому місці, де згодом буде пам’ятник Корнію Назарчуку.

У ЦАРСЬКУ АРМІЮ ЙОГО ПРИЗВАЛИ У 1909 РОЦІ
Були на урочистості внуки Корнія Григоровича — Іван, який живе у Голобах Ковельського району, Марія, яка сьогодні в селі Линівка доглядає 96-річну матір Настю — невістку повного кавалера Георгіївських хрестів. Саме від внука Івана, який дуже любив слухати спогади дідуся, сьогодні можна відтворити сторінки життя волинянина, якого лише тепер пошановано. Іван, до речі, записав ці спогади уже тоді, як не стало дідуся, щоб збереглись для нащадків...
Призвали Корнія Назарчука в армію у 1909 році. Служив він в одинадцятій артилерійській бригаді в місті Дубно. Був фельдшером біля коней (кіньми тягали гармати). Як розповідав дід малому Іванові, у 1912 році, на сторіччя Бородінської битви, його і ще одного солдата направили на Бородінське поле, де була урочистість з нагоди ювілею. Сам цар там був. Корній на той час мав звання фельдфебеля. Тоді він одержав з рук царя годинника.
У 1914 році в Корнія Назарчука закінчувалася служба. Але “запахло” війною, і службу йому продовжили. Лише у відпустці побував і повернувся у бойову частину — почалася війна. Направили його у розвідку. За словами внука Івана, дід не любив говорити про Георгіївські хрести. Тільки казав: “Мені потом і кров’ю дістались ті хрести”. Золоті хрести він одержав, коли у 1916 році його батарея розбила штаб ворожого полку. Коли вручали нагороди, то сказали, що це висока відзнака за солдатську хоробрість. Тепер, мовляв, генерали будуть першими віддавати тобі честь.
Повернувся Корній додому у 1917 році. Був легко поранений. Снаряд розірвався біля його ніг — “ноги хоч і були геть “подзьобані”, але не перебиті”. Згодом треба було думати про хату, бо ж росло двоє дітей — дочка і син, і він золоті хрести продав, щоб купити землю, ліс. А срібні, за словами внука, нібито лишились, але їх пізніше продала вже дочка — приїжджали начебто з музею (а, може, то якісь приватні колекціонери були).
На цементному пам’ятнику на цвинтарі в селі Малинівка видніється напис: Корній Григорович Назарчук. 1887—1967. Ні портрета з Георгіївськими хрестами на грудях, ні напису, що тут спочиває повний Георгіївський кавалер. Не прийнято було признаватися за Радянського Союзу, що тут похований герой царської, а не Червоної Армії. Ще чотири роки тому переспівський сільський голова Сергій Курилович звертався до тодішнього голови районної адміністрації з пропозицією спорудити у селі пам’ятник такому знатному землякові. Не пройшло... І лише в цьому році, як уже було сказано, ідея була реалізована. Принаймні, меморіальна дошка уже є. А у Музеї Першої світової війни з фотознімків дивиться бравий солдат царської армії з Георгіївськими хрестами на грудях.

На фото: Корній Назарчук у 1960-ті роки.