Не інакше, як вони влили у душу дівчинки свій чарівний спів, наділили її воістину солов’їним голосом...
Початок дня сьогоднішнього Зої Іванюк у засніженому січні десь два десятиліття тому. Замети були такими, що породіллю, Зоїну маму — Лідію Володимирівну жодним транспортом з села Горзвин Луцького району не могли доставити до лікарні. Довелося народжувати четверту в родині Іванюків дитину вдома. І як тільки дівчинка з’явилася на світ, бабуся Оля загорнула її в хустинку, примовляючи: “А це, дитинко, щоб люди любили”. Під подушечку поклала книжку: “Це тобі, внученько, перший талант”. Того січневого засніженого дня довкола породіллі і її донечки, певно, кружляли янголи, які з добрими людьми святкували різдвяні свята і ще не встигли вознестися на небо. Не інакше, як вони влили у душу дівчинки свій чарівний спів, наділили її воістину солов’їним голосом. У селі не те, що музичної, а й середньої школи не було. Вчитель Олексій Смоляр вмів грати на трубі та сопілці і хлопчаків цього вчив. Зоя впросилася, щоб і її на сопілці навчив грати. І такою великою була жадоба до пісні і музики, що вже після дев’ятого класу вона прийшла до Луцького училища культури — без музичної освіти, знання нотної грамоти. Починала все це опановувати у викладача Ярослава Гоцко. Згодом перейшла на хоровий відділ, що у великій мірі наблизило її до пісні. Треба тільки чути, з якою щирістю, захопленням, з якою любов’ю і шаною говорить нині Зоя Іванюк про свою наставницю, викладача Лідію Стрижевську. І це після того, як закінчила Волинське училище культури і мистецтв, інститут мистецтв Волинського університету імені Лесі Українки, стала студенткою вокального факультету Київської Національної музичної академії імені П.Чайковського. — Все, що я маю нині, — від Лідії Сигізмундівни, — каже з теплотою у голосі Зоя Іванюк. — Я прийшла в училище з села. Співала, як могла і вміла. Від свого педагога не тільки дізналася про академічний спів, вона так багато мене навчила, здається, всю душу і вміння віддала. Коли співала під час екзаменів у Києві в музакадемії, фахівці дали високу оцінку вокальній школі, яку я здобула. Після училища з своїм наставником, доцентом інституту мистецтв, заслуженим артистом Володимиром Карпосем Зоя була і дипломантом, і лауреатом престижних вокальних конкурсів. А ще, як вона сама каже, пройшла особливу школу, яка буде з нею все життя, у славетному хорі “Оранта” під керівництвом прекрасного хормейстера, професіонала з великої літери Василя Мойсіюка. Це особливий хоровий колектив — він і у Свято-Троїцькому соборі під час служби Божої співає, і виступає з академічним співом на сценах Луцька, Києва, за рубежем. — Мене почув на концерті в університеті Василь Мойсіюк і запросив до “Оранти”, — розповідає Зоя Іванюк. — Видно самому Богу було угодно, щоб я там співала. Важко передати словами те відчуття, яке живе в душі під час співу у храмі. А коли виступали у величних соборах за кордоном, здавалося, і наш спів, і ми самі возносимося до неба, до Бога. Тож і не дивно, що як тільки приїжджає із Києва до Луцька, неодмінно співає в соборі разом з “Орантою”. Побачила і почула її там і на нинішнє Різдво. Як, до речі, і на різдвяному концерті в обласному музично-драматичному театрі імені Т.Г.Шевченка. Зоя Іванюк була і лишилася солісткою-вокалісткою оркестру театру під керівництвом Миколи Гнатюка. Маючи вищу освіту Волинського університету, Зоя Іванюк одразу стала другокурсницею Київської Національної музичної академії імені П.Чайковського. У неї є всі підстави після другого курсу перейти на четвертий. Видно так воно й буде, настільки Зоя Іванюк працелюбна, завзята, а ще й, не побоїмося цього слова, талановита. Задоволена своєю студенткою її нинішній викладач заслужена артистка, доцент Віолетта Вотріна. Колоратурне сопрано волинянки не може не зачаровувати ні слухачів, ні фахівців. Певно, воно збентежило і серце її нинішнього чоловіка Олега, котрий не пропускав жодного концерту, де співала Зоя. Інженер за професією, він по-належному оцінив той справжній скарб, який має Зоя — її унікальний голос. І не тільки на словах підтримував намір продовжити навчання у музичній академії до одруження, а й всіляко сприяв і сприяє тому, щоб вона там навчалася, коли вони одружились. І чоловік, і батьки, його та Зоїні, повністю поділяють її бажання здобути вищу музичну освіту. Багато встигла Зоя Іванюк у нинішній приїзд до Луцька. А ще побувала у рідному Горзвині у батька на іменинах. Приїхали доньки, сини з чоловіками і дружинами, семеро внуків. Звичайно ж, співали за святковим столом — всі у родині вміють і люблять співати. Та все ж Бог і янголи з того різдвяного засніженого січня найщедріше обдарували її воістину ангельським голосом, який, у це щиро віриться, у майбутньому звучатиме на найкращих сценах. Анастасія ФІЛАТЕНКО. Фото Миколи ЗІНЧУКА.
