У КОЖНОМУ ВИРОБІ – ЧАСТИНКА ДУШІ

Ця майстриня ніколи не береться за роботу, коли у неї поганий настрій чи щось болить. Вона переконана: будь-який виріб, зроблений власноруч, повинен не лише захоплювати своїм зовнішнім виглядом, а й нести позитивну енергетику

Анна КАРАСЬ

Юлія Співак народилася на Черкащині у місті Сміла, але вже понад п’ять років живе у Луцьку. Ще з малечка їй подобалося шити сумки, моделювати одяг, декорувати меблі, взагалі щось змінювати. Це заняття було своєрідним хобі, яке у зрілому віці переросло у рід діяльності. Тепер вона все більше експериментує, пробує свої сили в різних жанрах.
– Якось ми поїхали на відпочинок до лісу. Поки мої рідні та друзі шукали галявину, на якій можна було б зручно вмоститися, я милувалася природою. Натрапивши на оригінальні лісові трави, вирішила спробувати щось сплести з них. Спочатку вийшла гарна коса. Покрутивши в руках ще трохи цей “матеріал”, подумала, що з нього можна зробити і якихось лісових мешканців, наприклад, зайця чи їжака. До речі, колючі звірятка виходять схожими на пензлі, якими колись білили сільські оселі, – розповідає майстриня. – З того часу я щороку з кінця травня до початку жовтня заготовляю траву в лісі, яку спочатку зв’язую в тугенькі пучечки, стрижу, сушу, а тоді використовую як матеріал для виробів.
Пані Юлія навіть не намагається порахувати, скільки зайчиків, їжачків, курочок зробили її руки. Але оскільки вона людина творча, яка не може довго займатися одноманітною справою, то вирішила спробувати себе ще й у ролі дизайнера-декоратора. Майстриня зробила декорації до програми “Дитячий дивосвіт”, яка транслювалася по Волинському телебаченню. Також оформила кабінет української мови та літератури у школі №5, що у Луцьку. Вона була дизайнером бару “Лате” та задекорувала меню ресторанно-готельного комплексу “Зелений гай”.
Майстриня працює з полімерною глиною, з якої робить сережки, з жолудів – намисто, шиє авторські сумки та ляльки, займається художнім розписом і декоруванням пляшок, рамок для фотографій, навіть меблі реставрує. У її творчому доробку є й об’ємні картинки з солоного прісного тіста, прикрашені сіном та розмальовані гуашшю. А ще Юлія Співак у жовтні заготовляє отруйний борщовик. У цю пору він уже втрачає свої властивості: його листя жовкне та опадає, залишається лише стовбур, який є ідеальною основою для різних світильників та бра, декоративних возів.
– Я дуже люблю дарувати свої роботи, але треба за щось і жити, тому зі своїми роботами їжджу на різні фестивалі. Вже встигла побувати у багатьох містах Польщі – в Холмі, Любліні на Ягеллонському ярмарку, подорожую й Україною – у Київ, Львів, Пирогово, Рівне. А минулого року на Міжнародний фестиваль “Поліське літо з фольклором”, що проходив у Луцьку, я робила подарункові кошики-обереги для наших гостей з-за кордону. Зовні вони були гарно задекоровані, всередині наповнені поліськими цілющими травами.
Люди цінують творчість Юлії Співак, тому її вироби довго не залежуються. Часто знайомі, які їдуть за кордон чи просто йдуть до когось в гості, замовляють у майстрині зелененьких звіряток або приносять пляшки з напоями, які вона декорує. А творить цю красу в квартирі, де облаштувала свою міні-майстерню.
– Часто, коли маю їхати кудись на ярмарок і не встигаю щось доробити, на допомогу приходять мої діти, яким подобається мамине заняття, для них це своєрідне хобі. Своє майбутнє донька хоче пов’язати з туризмом, а син – з музикою або малюванням.
Ця жінка дуже багатогранна особистість, яка не може довго займатися одним і тим самим. У цьому вона переконалася, коли закінчила курси чоловічого перукаря та почала працювати за спеціальністю. Через деякий час Юлія Співак остаточно вирішила: це не її покликання. Їй подобається шукати щось нове та просто фантазувати. Майстриня твердо вірить, що в недалекому майбутньому таки вдасться продовжити справу свого життя: створити власну творчу студію, де можна буде ділитися досвідом з усіма охочими, а головне – навчати дітей робити вироби не лише руками, а “пропускати” їх через серце та вкладати у кожну річ частинку своєї душі.