Близько півночі, коли Євген, піднявши чарку, проголошував черговий тост, за вікном несподівано брязнуло скло. Не всі одразу зрозуміли, що сталося...
ЗІПСОВАНІ ІМЕНИНИ Ківерчанка Олена Сень відзначала свій день народження. За столом сиділо троє братів — Олександр, Микола та Євген Сені з дружинами. Як і годиться, іменинниця приготувала добру закуску, поставила на стіл вино та горілку. Першу чарку підняли за її здоров’я. Потім проголошували інші тости, жартували і співали. Всім було весело. Близько півночі, коли Євген, піднявши чарку, проголошував черговий тост, за вікном несподівано брязнуло скло. Не всі одразу зрозуміли, що сталося. Євген поставив чарку на стіл й сказав: — У дворі ми залишили автомобіль. Хтось, напевне, вдарив по склі, щоб залізти в салон й пограбувати його... Ходімо туди! Євген перший вибіг з кімнати. За ним кинулися брати. Надворі було темно. Лише вуличний ліхтар неподалік поблимував, розганяючи нічну темінь. Біля автомобіля УАЗ стояло троє невідомих. Побачивши чоловіків, почали тікати в бік парку. Брати одразу помітили розтрощене скло на правих дверцятах. Не роздумуючи, кинулися навздогін за хуліганами. Найпрудкішим виявився Микола. Він наздогнав одного з втікачів, звалив його на землю. Той всіляко пручався, але вирватися не зміг. Євген та Олександр побігли за двома іншими. Несподівано один з втікачів вихопив з кишені пістолет й зробив кілька пострілів. Євген відчув, як запекла його ліва щелепа, мацнув рукою — на пальцях була кров. Брати зупинились, не знаючи, що далі робити. Зупинився й бандит. Спрямувавши на чоловіків пістолет, погрозився: — Ступіть ще крок і я вас обох застрелю! Сказати щось у відповідь брати не встигли, бо побачили, що під’їхав міліцейський автомобіль і зупинився. Бандити кинулися в бік парку й зникли в гущавині. У темряві їх розшукати не вдалося. Працівники міліції відправили Євгена Сеня у лікарню, а невідомого, якого затримав Микола Сень, повезли у Ківерцівський райвідділ внутрішніх справ. Там невідомий розповів, що скло автомобіля побив його друг Анатолій Міщук, він же стріляв у чоловіків з пневматичного пістолета... Того вечора Анатолій Міщук з двома друзями добре хильнули горілки. Потім пішли гуляти містом. Бродили довго. Близько півночі опинилися на вулиці Парковій. З вікна одного із будинків лунала музика. Неподалік стояв легковий автомобіль. — Веселяться!..— сказав чомусь сердито Анатолій Міщук. — Зараз я їм ще одну музику влаштую! Він підійшов до автомобіля і рукояткою пневматичного пістолета несподівано вдарив по склі. Майже в ту ж мить з будинку вибігло троє чоловіків... Анатолій Міщук не мав постійного місця проживання, нерідко ночував за різними адресами, проте працівники міліції бандита швидко розшукали. У райвідділі внутрішніх справ його добре знали. Незважаючи на молодість, він уже чотири роки відсидів за гратами за намагання згвалтувати ківерчанку. Якось ввечері п’яний брів міським парком, роздумуючи, де ще б перехилити чарку. Назустріч йшло двоє дівчат. Причепився до них. Одна втекла. Іншу затримав. Погрожуючи ножем, намагався згвалтувати. Не зміг нічого зробити, бо надто багато горілки випив того дня. Проте на лаву підсудних сів... З тюрми Міщук вийшов не так давно. Працювати не мав бажання, бо вирішив, що у двадцять чотири роки можна ще погуляти. Тим більше, що годували та вдягали його мати з бабусею. На жаль, нині немало таких дармоїдів, котрі вважають, що робота — не вовк, у ліс не втече. А годувати їх повинні батьки або й бабусі з дідусями. Вони й блукають вулицями часом цілодобово, шукаючи собі різних пригод. А ці пригоди нерідко закінчуються на лаві підсудних. ВІВЧАРКА КАВКАЗЬКОЇ ПОРОДИ Шукав собі пригод і лучанин Ігор Корука. Він також не працював і не вчився. Зі школи вигнали ще в шостому класі за неуспішність. Відтоді й проживав з матір’ю, бо батько сім’ю давно залишив. Замість допомагати в чомусь матері хлопець почав вештатися вулицями міста. Часом бродив сам, іноді з однолітками. Час від часу і в чарку заглядали. Правда, гроші в кишенях не часто шелестіли. Одного вечора повертався додому. Надворі вже темніло. На вулиці Богомольця біля будинку побачив легковий автомобіль синього кольору. Помітив, що дверцята не замкнені, а лише прихилені. Вирішив подивитися, що в салоні. Тихо підкрався до автомобіля. Постояв, розглядаючи, чи немає нікого поблизу. Небезпеки не помітив, відчинив дверцята й пірнув у салон. На спинці, на місці водія, висіла шкіряна куртка. Зняв її. На сидінні лежала барсетка. Прихопив і її. Роздивлятися, що в ній, не мав часу. Зиркнув крізь скло на будинок. Двері, як і раніш, були зачинені. Тихо вислизнув із салону й майже побіг в бік магазину “Ефа”. Лише опинившись біля Сапалаївки, Корука присів, важко дихаючи, спочатку помацав, а потім відкрив барсетку. Очі у хлопця радісно заблищали, коли витяг з неї долари та євро. Похапцем почав рахувати. Нарахував тисячу євро та двісті доларів. Таких грошей він ще ніколи у житті навіть у руках не тримав. Ігор швидко піднявся на ноги. Порожню барсетку кинув у річку. Підняв із землі куртку, згорнув й хотів забрати із собою. Потім пожбурив і її у воду. Навіщо йому була куртка, якщо тепер мав стільки іноземної валюти? А куртка, як і барсетка, коли б його дорогою додому затримала міліція, могли б стати серйозними речовими доказами злочину. Правда, Ігор одразу додому не пішов, хоча давно стемніло. Забіг до знайомого Івана поділитися радістю. Там сидів й ще один друг Антон. — Хлопці, маю гроші! — повідомив Корука, переступивши поріг. — Багато... — Де взяв? — поцікавився Іван. — Де взяв, там їх уже немає,— посміхнувся хлопець. — Покажи... Мабуть, брешеш. Ігор витяг з кишені пачку євро і доларів. — Може, закріпимо успіх?— поставив Іван недопиту пляшку горілки на стіл. Перехилили по чарці. Корука витяг з кишені п’ятдесят євро, простяг Антону: — Перебіжи в магазин, купи ще горілки. Антон пішов. Через кілька хвилин підлітки продовжили пиятику... Крадіжка з автомобіля була не першою в житті Ігоря. Ще раніше він обікрав з двома друзями лучанку, котра проживала на вулиці Мазепи. Забрали у неї чимало різного одягу, взуття, інших речей. Все крадене продали за безцінь і пропили... Пенсіонер Юрій Копчак на проспекті Соборності добудовував власний двоповерховий будинок. Купив за двісті гривень щеня кавказької породи, сподіваючись, що з нього виросте вівчарка, яка охоронятиме дім. Тимчасово поселив щеня в кімнаті на другому поверсі. Того вечора, як завжди, погодував пса й пішов. А коли вранці повернувся, помітив, що на другому поверсі зірвана фанера з вікна. Піднявся туди й зрозумів, що вночі тут побував злодій. Чогось цінного вкрасти не міг, бо його не було, прихопив собаченя. Копчак сам почав розслідування й знайшов злодія. Ним виявився Ігор Корука. Проте щеняти в нього уже не було. Підліток встиг його продати на Варшавському ринку знайомому таксисту. Пенсіонер звернувся у міліцію. Корука мусив в усьому признатися під час слідства, бо де подінешся від фактів? Хлопець і раніш притягався до кримінальної відповідальності. Тепер знову опинився на лаві підсудних. Луцький міський місцевий суд за вчинені злочини засудив Ігоря Коруку на п’ять з половиною років позбавлення волі. Три з половиною роки отримав і стрілець з пневматичного пістолета по людях Анатолій Міщук. Апеляційний суд області вироки залишив без змін. Горілка, як відомо, до добра не доведе, особливо молодих. Того, хто з нею здружився, вона міцно хапає за руки і вже не випускає із своїх сорокаградусних обіймів. Поступово тягне якщо не на кладовище, то до лави підсудних... Михайло КВЯТКОВСЬКИЙ, Володимир КАЛИТЕНКО.
