Для жительки села Губин Локачинського району Людмили Тихонової (на фото) вишивання є не просто захопленням, а швидше - станом душі, способом самовираження...
Для жительки села Губин Локачинського району Людмили Тихонової (на фото) вишивання є не просто захопленням, а швидше - станом душі, способом самовираження. Місцеві жителі, мабуть, не випадково називають пані Людмилу майстринею від Бога, адже вона з допомогою голки і ниток виводить на полотні образи святих. «Княгиня Ольга», «Ісус-Пастух», «Свята Трійця» та три ікони Богородиці вже прикрашають оселю Тихонових. У кожну з цих робіт вкладено серце й душу
Павло КОСТЮЧКО
Вишивкою Людмила захопилась ще в дитинстві, перейнявши ази цього ремесла у своєї матері. Вона залюбки демонструє свої перші роботи - рушники, серветки, наволочки. А от ікони почала вишивати недавно - два роки тому. Жінка зізнається, що взялася за цю копітку і досить відповідальну справу не випадково. Поштовхом до цього став трагічний випадок в її житті - смерть найстаршого сина. - В моїй душі ніби щось переламалось, важко було відганяти від себе похмурі думки. Тож, коли помітила в газеті «Добрий господар» схематичний узор «Княгині Ольги», відразу взялася за вишивання цієї ікони. В цьому я знайшла своєрідну розраду та душевний спокій, - каже моя співрозмовниця. Над своєю першою роботою пані Людмила працювала близько місяця, приблизно стільки ж - й над усіма іншими. Вона настільки захопилась цією справою, що не могла відірватись, шукаючи в спеціалізованій літературі та на базарі все нові й нові узори для своїх творінь. А щоб глибше ознайомитись з особливостями вишивання ікон, жінка шукала необхідні пізнавальні публікації на цю тему в періодиці, спілкувалась зі старожилами. Менш як за два роки з-під умілої руки майстрині вийшло шість образів. Завдяки правильному підбору кольорів ниток та плавному переходу тонів усі ікони більше схожі на витончені картини. За словами пані Людмили, найважче зобразити обличчя святих, передати дрібні деталі. - Зізнаюсь чесно, не завжди все складається гладко. Буває, доводиться по кілька разів виплутувати окремі елементи вишивки, підбирати інші кольори ниток. Але оскільки я людина за характером терпляча та цілеспрямована, то труджусь доти, доки підсвідомо відчую, що все зробила правильно. А найкращими порадниками для мене є мама та чоловік. Вони до мого захоплення ставляться схвально і як можуть допомагають. Залучила я до цієї справи і свою куму Оксану, - розповідає Людмила Олександрівна. Поки що своїх робіт майстриня нікому не дарувала. - Віддати комусь ікону - значить віддати часточку себе. Я зроблю це лише при умові, якщо матиму копію, - каже вона. Відносно ж планів на майбутнє, то у Людмили їх чимало. Зізнається, що вже має кілька нових схем узорів. Тож залишається побажати їй невичерпної енергії та ще більшої жаги до цієї благородної справи.
