Те, що водій повинен стежити за дорогою, — істина незаперечна. Але якщо ти водій маршрутки, то мусиш пам’ятати ще й про пасажирів, серед яких трапляються і хворі, й неуважні, й немічні літні люди, й особи з особливими потребами. Втім, спостерігаючи, як працюють деякі луцькі водії маршруток, можна зробити висновок, що вони цього не знають, або їм, даруйте, безпека і зручність пасажирів «до лампочки»...
Те, що водій повинен стежити за дорогою, — істина незаперечна. Але якщо ти водій маршрутки, то мусиш пам’ятати ще й про пасажирів, серед яких трапляються і хворі, й неуважні, й немічні літні люди, й особи з особливими потребами. Втім, спостерігаючи, як працюють деякі луцькі водії маршруток, можна зробити висновок, що вони цього не знають, або їм, даруйте, безпека і зручність пасажирів «до лампочки».
Ось молода мама виходить із маршрутки і простягає руки, аби підхопити візочок із немовлям, а водій у цю мить зачиняє задні двері й рушає з місця. Людей у салоні було небагато, тож візок він мав змогу побачити. Ось молодий татусь через передні двері підсаджує хлопчину років чотирьох і доки нахиляється, щоб взяти сумку, маршрутка рушає. Перелякана дитина у салоні, тато залишається на зупинці... Ось літня бабуся несміливо намацує ціпком, куди б ступити, бо під ногами — калюжа, а водій, не дочекавшись, доки вона зійде, зачиняє двері, затиснувши їй руку. — Ти що, сліпий? — спересердя гукає хтось із пасажирів. Ми добре знаємо, що людей із вадами зору у водії не беруть. Але і з вадами душі, браком людяності та, зрештою, елементарним браком професіоналізму, працювати з людьми теж не можна.
