Учора, доки дрібними кроками добиралася до роботи (минулого року «умудрилася» поламати почергово обидві руки), на відрізку проспекту Волі від універмагу до редакції стала свідком, як на слизькому тротуарі упала спочатку жінка, а вже ближче до університету — літній чоловік, який, вочевидь, повертався з магазину, бо при падінні із пакета довкіл порозліталися продукти...
Учора, доки дрібними кроками добиралася до роботи (минулого року «умудрилася» поламати почергово обидві руки), на відрізку проспекту Волі від універмагу до редакції стала свідком, як на слизькому тротуарі упала спочатку жінка, а вже ближче до університету — літній чоловік, який, вочевидь, повертався з магазину, бо при падінні із пакета довкіл порозліталися продукти.
Двоє хлопців допомогли йому піднятися (дякувати Богу, обійшлося без перелому), позбирали речі, а чоловік, ніби виправдовуючись, мовив: «Та я ж так помаленьку йшов!». А тим часом виправдовуватися мають комунальні служби, бо жодної жмені піску на згаданому відрізку тротуару я не помітила. Тут розташований ряд престижних магазинів і фірм. Чому міська влада не вимагає від них бодай під страхом штрафів чистити тротуари хоча б навпроти входів у їхні установи? Дивись, згадана ділянка проспекту перестала б нагадувати каток, на який страшно ступити. Але, схоже, сніг на наші голови — чи то на початку листопада, чи наприкінці січня — завжди падає зненацька і комунальники не відають, як з ним боротися. А люди падають і травмуються...
