Зателефонувала знайома з Італії, яка перебуває там на заробітках уже дев’ятий рік. Тема розмови — як минули свята? До буднів на чужині звикається швидко, а ось у свята ностальгія, туга за рідними крає серце...
Зателефонувала знайома з Італії, яка перебуває там на заробітках уже дев’ятий рік. Тема розмови — як минули свята? До буднів на чужині звикається швидко, а ось у свята ностальгія, туга за рідними крає серце.
Цьогорічні свята у жінки пройшли хоч і не з родиною, але весело. Вперше нинішні господарі (уже чотири роки вона доглядає їхню психічно хвору 80-річну матір) дозволили їй запросити у їх дім своїх землячок. Таке, підкреслює моя співрозмовниця, буває тут украй рідко. Тож було їх шестеро, родом із Галичини, Івано-Франківщини, Тернопільщини, Волині. Кожна привнесла у їх маленьке товариство традиції й звичаї свого краю, свої святочні страви, хоча й з італійських продуктів. Тільки кутя була передана з України. Готували її і за звичним рецептом, і з халвою. І колядки пригадувала кожна свої, окрім усім відомих, які співають по всій Україні. Італійці були подивовані, що у нас є такі звичаї, що дотримуються їх навіть на чужині. — Коли б моя воля, — каже жінка, — я б кожного українця бодай на рік відірвала від рідної землі, аби з відстані зумів глянути, порівняти й оцінити те, що маємо. Тоді й ставлення до України, до рідної мови, пісні було б інше. Втім, — додала моя співрозмовниця, — в Італії криза і щораз важче знайти роботу. Тож наше заробітчанство може обірватися кожної миті. А що тоді буде із нашими сім’ями — не хочеться й думати.
