Про тугодумів, які не здатні вивчити українську мову, писано багато. Але ні-ні, й трапляються такі «перли», що мимоволі рука тягнеться за ручкою і записником...
Про тугодумів, які не здатні вивчити українську мову, писано багато. Але ні-ні, й трапляються такі «перли», що мимоволі рука тягнеться за ручкою і записником.
Читаю міліцейський плакат «Розшукуємо...», який висить перед касою на Ковельському залізничному вокзалі: «Прикмети — зріст 185 см, схожий на росіянина (!?), тілобудова середня, волосся темне, коротке, з сідиною... На лівій руці татуювання у вигляді абстракції...». Цікаво, за якими такими параметрами шановна міліція визначила, що розшукуваний громадянин із ознаками росіянина? Та ще з «сідиною», а не сивиною. Невже правоохоронцям так тяжко дається рідна мова? Але ж й інші теж не в ладах із нею. На ліфтах, наприклад, приліплені таблички з таким роз’ясненням: «Дата слідуючого випробування...». А, може, наступного? Ще якось можна зрозуміти, коли мовні неоковирності трапляються у простих людей — від плуга, верстата чи машини. А коли неграмотність демонструють службові особи, то все єство протестує, обурюється журналіст із Любомля Олександр Хоменчук.
