ЛЕГЕНДИ З ПРИБУЗЬКОГО СЕЛА

Тетяна Айстра з села Морозовичі Іваничівського району зберігає у пам’яті десятки легенд, а 35 з них у прекрасній віршованій формі викладені нею на папері

ЩО НЕ КВІТКА – ТО ЦІЛА ІСТОРІЯ
Кажуть, що людське щастя живе в жовтому тюльпані. Досить лиш розкритися його бутону і кожен, хто заслужив на прихильність диво-квітки, буде обдарований усім, чого бажає. Знаючи це, у глибоку давнину багато різного люду приходило в очікуванні магічної сили до тюльпана, та не поспішав він розкриватись. Квітка залишалась тихою і незворушною. Наблизилась до нього бідна вдова з маленьким хлопчиком та незрячою дівчинкою. Хлопчина-непосида необачно впав на пуп’янок, чим дуже розтривожив матір, адже чіпати квітку не можна. І сталося диво. Квітка почала поволі розкриватись. Радості безталанної вдови не було меж — її дочка прозріла.
А чи чули ви, як створились тендітні конвалії? Пресвята Богородиця, стоячи біля хреста розіп’ятого Сина, проливала пекучі сльози. Вони падали великими білими краплями на землю і на цьому місці виростали запаморочливо-пахучі білі конвалії.
Має свою історію і меч-зілля. Коли за часів монголо-татарів мати, рятуючи єдиного сина, приймає на себе усі стріли ворога і вони повертаються проти самих нападників. Засурмили мечі, перетворившись у мирне зело...
Таких цікавих оповідей про квітки Тетяна Айстра знає безліч. І розповідає кожну легенду так, що заворожує слухача. Та й не тільки про квіти. Хоча, судячи з її творчого доробку, квіткова тема у поетеси найулюбленіша.
— Вважаю, що квіти — це багатство і краса землі, на чому тримається все живе,— каже Тетяна Айстра (Антонюк), педагог за професією, лірик за покликанням душі. — І найчастіше люди просять прочитати легенди про чорнобривці, про ромашку, про азалію. Треба сказати, що дав їй Бог також хист продекламувати написане так, що аж дух перехоплює.
Не менш цікаві і повчальні в її творчому доробку легенди, пов’язані з історією рідного краю, славними земляками. Адже ніколи не була байдужою до краєзнавства, до глибоких коренів своїх предків. Ніхто в окрузі, та й у районі, не знає більше про історію Морозович і сусідніх сіл, як вона. І не перестають до неї іти люди, а найбільше школярі, аби почути і використати розповіді про Білу гору і Громуша (горб на окраїні села — А. Л.), про річечки Віду і Баб’янку, які стали мілкими і непомітними, але в яких тече прозора, як сльоза, цілюща вода.
Релігійні легенди, які складають, так би мовити, третій цикл, вчать добру і милосердю, утверджують глибоку духовність, яка була притаманна нашим пращурам. Усі вони надовго западають у душу, беруть за живе, пронизують теплом і любов’ю. Загалом Тетяна Айстра створила 35 віршованих легенд, які люблять і діти, і дорослі. Мало хто може похвалитись роллю народного поета — жоден ювілей чи свято не обходиться без її віршованих рядків.
По-іншому вона вже не може. Бо саме односельці заборонили писати їй тільки для себе, “у шухляду”. “Будете мати гріх від Бога,— переконували вони,— якщо не дасте свої легенди у люди”. Цей вердикт став остаточним у її ваганнях.
ПСЕВДОНІМ ШУКАЛИ УСІМ СЕЛОМ
Непросто давався кожен рядок написаного їй, простій сільській вчительці, де щодня чекає город, господарство. Окрім того, паралізованою була свекруха, яка потребувала догляду. Згодом травмувало на шахті чоловіка, з яким довгих двадцять два роки їздила по лікарнях. Вимагали уваги і турботи двоє синів. І все треба було встигнути, більше того — уміти поєднати.
— Я використовувала кожну вільну хвилину, точніше заповнювала її думками, темами. Бувало, дою корову — і в пам’яті майнув якийсь потрібний мені для даної строфи факт. Добре думалося — складалося у дорозі, бо, працюючи завідуючою дитячим садком, багато виїздила в Іваничі. Навіть лікарняні стіни не раз сприяли написанню якоїсь легенди,— ділиться своєю творчою “кухнею” Тетяна Петрівна. — Старалась ніколи не піддаватись апатії, бо вірила, що життя зіткане зі світлих і темних полос. Хоча, зізнаюсь, що найбільше надихали до творчості завжди діти, які заставляли шукати нові, досконаліші форми на те, що містить пам’ять.
А писати почала Тетяна ще з дев’ятирічного віку. І спонукала до цього чарівна волинська природа, яка буквально заворожила малу дівчинку, яка переїхала сюди жити після Узбекистану і Запоріжжя. Першою серйозною літературною спробою стала поезія до річниці з дня народження Тараса Шевченка, яку написала під час навчання у Володимир-Волинському педучилищі. І лише схвальні відгуки вчителів та однокурсників заставили її прочитати вірш на сцені, бо досі вважала свої вірші недосконалими і такими, які не варто виносити на суд слухачів. Цими її поетичними рядками навіть відкривався звітний концерт Володимир-Волинського району на обласній сцені. Продовжувала писати і в селі Полиці Камінь-Каширського району, де викладала уроки, і в Нововолинську, куди прийшла з дипломом Київського університету. Довгих двадцять років займала посаду завідуючої дитячим садком у Морозовичах, і це, мабуть, був найплідніший період. Діти, як каже сама Тетяна Айстра,— найуважніші і найвдячніші цінителі, які не дадуть розслабитись.
— Знаю, що легенди — це прозові твори,— каже поетеса,— але мені хотілось без дотримання певних норм знайти для них таку форму, яка б найбільше подобалась людям, їх захопила.
І Тетяні Айстрі це вдавалося. А на запитання, де черпає матеріал для своїх легенд, усміхнувшись, пояснила:
— Саме життя їх підказувало. Це в мене ще з дитинства — слухати різні притчі, перекази старовини і все запам’ятовувати. Багато розповідала бабуся Надя, царство їй небесне. Спочатку запам’ятовувала, потім записувала для себе, переповідала дітям, а ті — батькам, які й настоювали:
— Якщо не хочете під своїм прізвищем публікувати, то візьміть псевдонім. Шукали його колективно. Перейнялась його назвою і сама Тетяна Петрівна. Та так, що однієї ночі їй приснився квітковий сон, у якому з-поміж густого різнобарв’я різних рослин помітно виділялась айстра, квітка печалі. На неї і впав остаточний вибір.
ЛЕГЕНДИ ПРОСЯТЬСЯ ДО ЛЮДЕЙ
Чимало їх, легенд, публікувалось у місцевих газетах — “Колосі” і “Нашому місті”. А скільки їх ще не написаних! Недарма покійний свекор Тетяни Айстри, колгоспний садівник, про якого вона, до речі, теж створила легенду, жартував: “Ти вже й, правда, знаєш того всього, як Амброх (за переказами старожилів, жив у Морозовичах дуже мудрий чоловік, якого звали Амброх — А. Л.)”.
Є у Тетяни Айстри і чимало творчих речей, пов’язаних із сьогоденням. Окремі з них покладені на музику самодіяльними композиторами з Нововолинська Людмилою Рожелюк та Олександром Каліщуком. Минулоріч, напередодні обласного семінару керівників райвідділів освіти і методкабінетів було видрукувано дві невеликі збірочки легенд Тетяни Айстри тиражем сорок примірників. Вони моментально розійшлися, книги прислужилися і педагогам, і учням як прекрасний методичний матеріал, аналогів якому не знайти. Високо оцінив творчий доробок Тетяни Айстри голова Волинської письменницької організації Василь Гей. Він порекомендував членам літературної світлиці при центральній міській бібліотеці, яку відвідує Тетяна Айстра, посприяти їй у виданні віршованих легенд. Але чи під силу знайти чималі кошти для такої справи у провінційному місті?
Високо цінують творчу працю невтомного педагога-лірика колеги з Морозичівської школи, де Тетяна Петрівна викладає іноземну мову. Саме вони звернулись з проханням розповісти в газеті про “їхню Айстру”, попросити допомоги у благодійників на видання унікальної книги. Отож, для усіх зацікавлених повідомляємо благодійний рахунок для видання книги: 262044031.32.6620, КОД АППБ “Аваль”, МФО 303569, ЗКПО 20128765.
Алла ЛІСОВА.
P.S. Коли вже матеріал був готовий до друку, стало відомо, що в Тетяни Петрівни Антонюк раптово помер син. Висловлюємо щирі співчуття матері.