...Дівчата почали спускатися сходами. Коли порівнялися з незнайомцем, той несподівано схопив Ярину ззаду за куртку й почав тягнути в сусідню квартиру. Дівчина з переляку закричала, почала вириватися, відбивалася руками й ногами. Проте сили були нерівні...
ПІСЛЯ ПИЯТИКИ ПОТЯГЛО НА СЕКС Зимового вечора, коли надворі вже стемніло, дві школярки Ярина та Діана вирішили навідатися до своєї подружки Христини. Та проживала на проспекті Відродження у дев’ятиповерховому будинку. Піднялися на четвертий поверх. Діана подзвонила у двері. Ніхто не відгукнувся. — Може, Христина пішла кудись із мамою,— сказала Ярина. Дівчата трішки постояли й ще раз натиснули на дзвінок. Знову тиша. — Нікого в квартирі немає. Ходімо додому,— порадила Діана. Дівчата обернулися. На сходовому майданчику побачили чоловіка років за сорок. Навіть не почули, коли він підійшов. Він похитувався. Обличчя було побите, в крові. Пияк мовчки дивився на дівчат. — Ви звідки тут взялися? — запитав, нарешті, заплітаючи язиком. — Приходили до подружки, але її немає вдома,— пояснила Діана. Дівчата почали спускатися сходами. Коли порівнялися з незнайомцем, той несподівано схопив Ярину ззаду за куртку й почав тягнути в сусідню квартиру. Дівчина з переляку закричала, почала вириватися, відбивалася руками й ногами. Проте сили були нерівні. П’яниця затулив дівчині рота й затягнув її у квартиру, замкнув двері. — Олег, принеси-но мені матрац,— гукнув до когось із кухні. З іншої кімнати вийшов ще один чоловік. Також п’яний, небритий, із спитим та поморщеним лицем й червоними очима. — Навіщо тобі матрац? — запитав здивовано, але побачивши дівчину, котру тримав його друг по чарці, все зрозумів. Витягнув старий засмальцьований матрац й кинув у кухні на підлогу. Незнайомець почав туди валити дівчину. Вона знову виривалася й кликала на допомогу. — Не кричи! Тебе ніхто не почує... А я нічого поганого не зроблю. За десять хвилин відпущу. Міліції я вже не боюся, бо мені завтра все одно сідати в тюрму,— сказав пияк й швидко роздягнувся, потім почав стягати із школярки джинсові штани. Діана, котра стояла під дверима, знову почула крики. Почала молотити щосили руками у двері. Зсередини ніхто не відгукувався. Вона кинулася в інший під’їзд. Там проживав її знайомий Віктор. Він відчинив двері. Побачивши Діану, здивовано запитав: — Ти чого тут так пізно? — Допоможи!.. Там якийсь чоловік потягнув мою подружку Ярину до себе у квартиру. Вона кричала, виривалась, але не відпустив. — Де та квартира? — У сусідньому під’їзді, на четвертому поверсі. — Ходімо... Діана і Віктор прибігли до дверей квартири, де була замкнута Ярина. Віктор почав стукати. — Відчиніть!— гукав голосно й знову стукав. У відповідь — мовчання. Хлопець щосили вдарив ногою у двері й вони розчинилися навстіж. Віктор й Діана кинулися всередину. Світло у квартирі було вимкнуте й лише з коридору пробивалися сюди бліді промінці. У кухні на матраці лежала школярка. На ній до пояса голий сидів чоловік. Віктор впізнав його. Це був Ігор Авраменко, який сюди часто приходив. Віктор вдарив його ногою й той скотився на підлогу. Дівчина піднялася, плачучи, почала вдягатися. — Зараз приїде міліція,— сказав Віктор й ще кілька разів вдарив пияка. На подвір’ї й справді незабаром загуркотів мотор автомобіля, потім сходами загупали чиїсь кроки. — Міліція приїхала! — злякано вигукнув Авраменко й кинувся сходами вгору. Пияка затримали й вдягнули йому наручники. У Луцькому міському відділі внутрішніх справ Ігор Авраменко розповів, що того зимового дня вийшов на вулицю. Було прохолодно, тому мусив розігріти себе спиртним. Потім пішов до друга по чарці ровесника Олега Бобровського, котрий проживав на проспекті Відродження. Вирішили випити ще. Грошей не було. Авраменко обміняв десь свою куртку на пляшку самогону. Перехилили і її. Він вийшов на подвір’я, побув там деякий час. А коли знову піднявся на четвертий поверх, побачив двох молоденьких дівчаток. П’яний причепився до однієї з них... ГОЛИЙ У КВАРТИРІ У народі кажуть: “Сивина — в бороду, а біс — у ребро”. Сорокарічного Ігоря Авраменка потягнув до п’ятнадцятирічної Ярини не біс, а горілка. Горілка ж змусила й іншого любителя гострих відчуттів, також сорокарічного неробу й пияка, Ігоря Лягаєва чіплятися до восьмирічної Оленки — дочки своєї коханки Надії. Чотири роки тому Надія познайомилася з Ігорем, котрий приїхав у Луцьк із далекого села Псковської області. Чим полонив жінку, невідомо. Пиячив, ніде не працював, хоча мав спеціальність слюсаря. Можливо, тим, що Надія й сама любила заглянути в чарку. Ігор поселився у неї на квартирі по вулиці Ковельській. Відтоді квартира перетворилася у звичайний кабак, а для її двох дітей, сина й доньки,— у справжнє пекло. Ігор та Надія пиячили щодня. Де брали гроші на спиртне, невідомо. Часто Оленка просила: — Мамо, я хочу їсти... Дай мені хліба. Мати відмахувалася від своєї дитини, немов від набридливої осінньої мухи: — Відчепися... Де я візьму того хліба? Сама, як пес, голодна. Сусіди співчували дівчинці більше, ніж мати. Щодня кликали її до себе й годували. Старший син пішов з дому й поселився в інтернаті. Як він там живе, мати майже не цікавилась. Лягаєв, як кажуть у народі, ніколи не просихав. Напивався до безтями. Тоді починав чіплятися і до співмешканки, і до її доньки. — Чому ти своєї дитини не виховуєш?— насуплював брови пияк. — А ти чого мами не слухаєш, ходиш невідомо де? — кричав уже до дівчинки. Мораль пияка, як правило, закінчувалася бійкою. І мати й дитина постійно ходили в синцях. Поступово горілка цілком вивітрила розум з голови Лягаєва. Напившись, він починав ходити по квартирі, нікого не соромлячись, в костюмі Адама. — Вдягнися, чи ти уже зовсім здурів?— картала Ігоря жінка, хоча й сама була не твереза. Співмешканець тільки посміхався. Одного дня цілком голий Лягаєв підійшов до Оленки і наказав: — Знімай свій одяг! Дитина роздягатися не хотіла. Почав її бити. Дівчинка мусила виконати його наказ. Він заніс її на ліжко й почав гладити все тіло. Там, де дозволено і де не дозволено. Потім наказав, щоб гладила так само його. Коли та відмовилась, знову бив. Відтоді так було ледве не щодня. Дитина боялась, що її битимуть, мусила виконувати всі бажання сорокарічного п’яниці. Іноді, коли співмешканка також протестувала, бив жінку або ж замикав її у хлів. — Я поскаржусь на тебе в міліцію,— попередила Надія. — Спробуй тільки!— погрожував пияк. Вона не скаржилась, бо боялася. Проте спокійно жити Лягаєв уже не міг. Отруєний алкоголем мозок вимагав сварок і бійок. Якось, повернувшись додому, заявив, що бачив Надію у ліжку з іншим чоловіком. — Ти зовсім з глузду з’їхав чи що? — вигукнула співмешканка. Лягаєв почав її бити, товк ногами й руками, доки не знепритомніла. Як пізніше визначила судмедекспертиза, у жінки виявилась закрита черепно-мозкова травма, струс мозку, травми обличчя, губ, живота, грудей. Після побоїв Надія тиждень пролежала на підлозі. Лікаря Лягаєв не викликав. Навпаки, замкнув двері, аби хтось випадково не навідався до них. Сусіди, здивовані тим, що тиждень замкнена квартира, не з’являються на подвір’ї ні Оленка, ні Надія, викликали міліцію. Дівчинка розповіла їм про знущання чужого дяді з неї та мами. П’яницю заарештували. Він вдруге опинився на лаві підсудних. Незабаром Луцький міський місцевий суд засудив Ігоря Лягаєва на дев’ять років позбавлення волі. Правда, апеляційний суд області частково задовольнив апеляційну скаргу Лягаєва й визначив йому покарання — сім років позбавлення волі. На лікування Оленки та Надії з нього буде стягнуто понад тисячу шістсот гривень. П’ятий раз опинився за гратами й Ігор Авраменко. Йому доведеться просидіти там чотири роки. Горілка давно розлучила обох з власними дружинами, забрала у них роботу й розум, врешті-решт, позбавила волі. Такий фінал у переважної більшості тих, хто надто здружився з пляшкою, проміняв усі радощі життя на спиртне... Віктор ОСТАПУК, Володимир КАЛИТЕНКО.
