Повертаючись позавчора з роботи, на стадіоні біля гімназії № 21 помітила гурт дітвори, за віком — школярів молодших класів. Вони оточили велику калюжу, що утворилася після танення снігу. А посередині «ганяв хвилю» хлопчина років десяти...
Повертаючись позавчора з роботи, на стадіоні біля гімназії № 21 помітила гурт дітвори, за віком — школярів молодших класів. Вони оточили велику калюжу, що утворилася після танення снігу. А посередині «ганяв хвилю» хлопчина років десяти.
Спочатку я подумала, що у такий спосіб він випробовує новенькі гумові чоботята. Та, підійшовши ближче, вжахнулася: взутий він був у звичайні черевички, а вода у калюжі доходила йому до колін. Джинсики були мокрі ще вище. Діти — хто із посмішкою, а хто із захопленням — дивилися на «сміливця», який, наче буслик, дибав посередині калюжі, незважаючи на холод і мокроту. — Ану біжи додому і перевдягнися! — гримнула на нього. Але хіба ж такий послухає чужу тітку?! Залишалося молитися, аби оця прогулянка по калюжах пройшла без серйозних наслідків для здоров’я хлоп’яти. Щоб удома, коли він повернеться, був хтось із дорослих, перевдягнув, попарив ноги, напоїв гарячим чаєм... А ось інша картинка: повертаючись зі школи, троє хлопчаків, на вигляд третьокласників, зупиняються біля кіоска і купують «хот-доги», густо здобрені кетчупом і майонезом. Один, рахуючи решту, авторитетно заявляє: «Тут ще на цигарки вистачить»... Цигарок йому може й не продадуть, а ось «хот-догами» шлунки собі таки попсують, не дитяча то їжа. Та чи знають батьки, як їхні діти витрачають кишенькові гроші, де і з ким гуляють?
