На зупинці міського транспорту біля погорілого універмагу цю зіщулену та вбого вдягнену жінку я бачила вперше. Вона привертала увагу милицями, що були загорнуті в целофан і ховалися в такий спосіб від дощу. Жінка на милицях підходила до людей і щось пропонувала. Виявилось, продавала голки для шиття. «Купіть, у господарстві згодяться»...
На зупинці міського транспорту біля погорілого універмагу цю зіщулену та вбого вдягнену жінку я бачила вперше. Вона привертала увагу милицями, що були загорнуті в целофан і ховалися в такий спосіб від дощу. Жінка на милицях підходила до людей і щось пропонувала. Виявилось, продавала голки для шиття. «Купіть, у господарстві згодяться».
Видно, не з добра на милицях займається таким невигідним бізнесом, а просити — соромиться. Паперть, виявляється, не всім доступна, коли ще зосталося трохи гідності й честі. Простягнувши їй свої гроші, я винувато попросила вибачення за те, що голок мені не треба, а в думці процитувала іронічну фразу з Ліни Костенко, звичайно ж, для себе: «Та є на світі втіха далебі, комусь на світі гірше, як тобі». Ці гіркі роздуми запропонувала заслужена артистка України Галина Кажан.
