Вранішня прохолода вливається крізь розчинені вікна в кімнату. Бадьорить, як і ковточки завареної щойно кави. А з радіоприймача лине голос співачки «Авжеж, як любиш, то й живеш». Стрілка годинника поволі відповзає від цифри «6»...
Вранішня прохолода вливається крізь розчинені вікна в кімнату. Бадьорить, як і ковточки завареної щойно кави. А з радіоприймача лине голос співачки «Авжеж, як любиш, то й живеш». Стрілка годинника поволі відповзає від цифри «6».
З горнятком кави примостилась на призьбі. Великі й зелені лапи ялини нахилились над головою. А на іншій — туркотять горлички. То перелітають з гілки на гілку. П’ять сив’ястих пташок зміцнюють мій гарний настрій, як і стрій ялин, посаджених років тридцять тому моїм батьком. Вони догнали і ялину, на котрій облюбували місце голуби. А їй уже за шістдесят. Це добра пам’ять про мого прадідуся. Ще вчора тут сиділи шпаки. Рейвах-галас був неймовірний. І не дивно, адже нарахувала цих галасунів понад сотню. Наберу і відро цілющої прохолоди з криниці. Що вода — інформаційна субстанція і в лікувальних її властивостях переконалась сама. Вберу зором у душу зелений колір життя цього світу, мов нектар, — і наче крила виростають. І хоч нерідко десь шкіриться на тебе чиєсь зло, та всепроникаюча любов до цього світу перемагає, констатує наша авторка поетеса Галина Зелінська.
