У неділю мене несподівано запросив відзначити з шашликами День будівельника відомий не лише на Волині майстер цієї справи Степан Гаврилюк...
У неділю мене несподівано запросив відзначити з шашликами День будівельника відомий не лише на Волині майстер цієї справи Степан Гаврилюк.
Він та його колеги, котрі не тільки забудовували Луцьк і Волинь, а й зводили газові родовища в далекому Уренгої, згадували ті часи, напівжартома шкодуючи, що тоді крадькома не проклали якийсь підпільний газопровід до України. А в понеділок уже біля редакції зустрів знайомого. Пригадав, що він також був будівельником і привітав із минулим святом. — Ет, яке там свято, — махнув рукою Василь Миколайович. — От колись було — і збори, і грамоти, і виїзди на природу. А тепер син подзвонив, двоє колег привітали. Посиділи з дружиною, тоді вона до сусідки пішла. А я на календар глянув. І виявив, що не тільки День будівельника, а й День працівників ветеринарної медицини. Згадав, що в нашому будинку колишній ветфельдшер живе, як і я, — пенсіонер. Знайшов у довіднику номер, подзвонив. А він зрадів і в гості запрошує. Каже, сам зостався, ні з ким і посвяткувати. Вже після того, як посиділи і вийшли на прогулянку, біля будинку песик стоїть, хвостом крутить. «То він, як пацієнт, з професійним святом вітає», — сміюся. Сусід його оглянув, каже, що здоровий, тільки вже трохи запущений. На душі щемно, йдемо, а тут я згадав: я ж у Луцьку будинки будував. І потягнув сусіда до одного з таких будинків. Там вікна блимають, а люди, яких у вікнах видно, не знають, що я тут цеглу в стіни їм клав. Якось аж на душі потеплішало. Признаюся відверто: досі я вважав професійні свята суто радянською вигадкою. А тут раптом подумав: виходить, вони людям потрібні не лише як привід підняти чарку?
