ВОЛИНСЬКІ ПІСНІ — НА СЦЕНІ ПЕРШОГО НАЦІОНАЛЬНОГО

Популярна вже протягом багатьох років програма «Надвечір’я» запросила на свій ефір аматорський козачий хор із Рудників, що на Маневиччині, та народний фольклорний гурт «Світлиця» із села Ратнів Луцького району

Анна КАРАСЬ


Нинішня подія для козаків із Рудників по-особливому приємна, адже вони вже вдруге, дякуючи головному організатору Миколі Мельнику, заслуженому працівнику сільського господарства, та обласному фонду «Волинська родина», взяли участь у «Надвечір’ї». Ця програма впродовж 24 років незмінно транслюється на Першому національному телеканалі.
— У 1992 році селище Маневичі святкувало 100-річчя. За запрошенням тодішнього його голови Миколи Оксентійовича Мельника ми приїхали знімати фрагменти для нашого молодого «Надвечір’я». Там і познайомилися з козацьким гуртом, який на два десятки років зачарував усіх нас піснею. А тепер, через стільки часу, ми знову зустрілися, щоб зняти нову дорослу програму «Надвечір’я», — пригадала обставини знайомства ведуча Тамара Щербатюк. — Хоч уже й чимало води спливло, але неймовірна краса поліського краю, щирість її жителів на все життя запам’яталися всій знімальній групі. Колись ми таки мали ще раз зустрітись та поспівати. І от той день настав.
Привітавшись із Тамарою Володимирівною, співуча делегація із Волині на чолі з Миколою Мельником завітала до генерального директора НТКУ Єгора Бенкендорфа. Волиняни висловили йому щирі слова вдячності за збереження цього унікального проекту в ефірі Першого національного каналу і вручили Єгору Андрійовичу як справжньому козаку булаву та волинський коровай. А ще — привітали з народженням другої донечки, яку нещодавно подарувала дружина-волинянка, уродженка міста Ковеля.
За той час, що не бачилися, багато чого змінилося, тому «Надвечір’я» розпочали зі спогадів. Переглянувши відеоплівку двадцятирічної давності, всім здалося, що ця перша зустріч була зовсім недавно. Та життя не стоїть на місці, а постійно поповнюється новими враженнями, зустрічами, подіями. Кожному з учасників козачого хору хотілося поділитися тим, що вони надбали за цей час. Оскільки майже всі перейшли за межу «50», то розповідали про найбільше багатство — сім’ю, з гордістю казали, що вже дідусями поставали, а хто й прадідусем. Та, незважаючи на те, що сивина покрила голови і посріблила вуса, козаки з Рудників залишаються душею молодими і бравими.
— Коли стає важко, опускаються руки, завжди на поміч приходить пісня, — зауважує один із учасників Петро Свередюк. — Як тільки є вільна хвилина — збираємося і як заспіваємо, так всі негаразди й розженемо, аж на душі відразу легше і світліше стає. Наші односельчани вже знають, що коли зійдеться хоча б кілька козаків, то обов’язково буде лунати українська пісня.
— Ми співаємо завжди і скрізь, — додає Микола Величко. — Чи то в полі, чи в церкві, чи за столом — пісня постійно з нами, вона єднає нас та додає снаги жити.
Заснований цей аматорський козачий хор був напередодні сторіччя Маневич, нині вже покійним Миколою Климчуком. Він зібрав у колектив людей різних професій. Тут співає і його донька Оксана, яка вчителює у місцевій школі, і колишній учитель фізкультури, і агроном, і бригадир, і водій-далекобійник, і електрозварювальник, і механік, і столяр. Цікаво, що музичної освіти майже ні в кого з них немає. Та вони вміють кожну композицію пропускати через душу, можливо, тому їхні пісні звучать якось по-особливому.
Наговорившись зі старими знайомими, Тамара Володимирівна запросила на гостину ще один волинський гурт — фольклорний колектив «Світлиця», який є ровесником незалежної України. Створений він був з ініціативи Віктора Шумського, нині директора сільськогосподарського підприємства «Рать». У 1999 році «Світлиця» отримала звання народного фольклорного гурту. Ці дзвінкоголосі жіночки і чоловіки беруть участь в обласних, районних оглядах і фестивалях, виступали вони й на творчому звіті нашої області в місті Києві.
— Так вийшло, що наш колектив переважно жіночий. Ми маємо лише трьох чоловіків, трьох Іванів, яких дуже любимо та цінуємо, — розповідає про «Світлицю» її керівник Ольга Ярославівна Васьковець. — Також у колективі співають двоє людей, які ще з дитинства закохані в пісню. Це наші найшанованіші учасники — Іван Несторович Артишук, якому вже 82 роки, і на шість років молодша за нього Віра Іванівна Рудюк. Пісня додає їм сили не лише жити, а ще й їздити по різних фестивалях та творчих зустрічах.
Співає «Світлиця» ліричні, жартівливі, повстанські, стрілецькі пісні. Ведуча «Надвечір’я» Тамара Щербатюк навіть вирішила влаштувати їм міні-екзамен. Вона зачитувала рядок із пісні, а учасники колективу продовжували. Іспит «Світлиця» склала на відмінно.
Так і лилася пісня за піснею, здавалося, що й час зупинився, аби насолодитися її щирістю та глибиною. Але, як би не хотілося, а прощатися треба. З піснею «Волинь моя» волиняни залишали Національну телекомпанію України, та в пам’яті столичних журналістів і глядачів вони залишаться надовго.

На фото: Ось із таким короваєм завітала «Світлиця» на посиденьки до «Надвечір’я» до Тамари Щербатюк (на фото — крайня зліва).