НА ЧОЛІ «ВОЛИНСЬКИХ ПАТРІОТІВ» — СПРАВЖНІЙ КОЗАК ВОЛОДИМИР КРАСУЛЯ

Третього серпня Центральна виборча комісія зареєструвала кандидатом у депутати Верховної Ради України позапартійного самовисуванця, голову громадської організації «Волинські патріоти» Володимира Анатолійовича Красулю.

Олена Теслюк


Між високими старезними соснами у центрі Турійського району розкинулося село Кульчин. Ця невеличка частинка мальовничої волинської землі віддзеркалює усю її багату історію, адже перша згадка про село сягає 1508 року. Чого тільки не пережили місцеві люди… Але на диво чистими душею, добрими і щирими вони лишились. Майже кожна родина у селі багатодітна. З роду в рід переходять тут хороші традиції, а ще по–особливому шанують в Кульчині українську пісню. Дзвінким переспівом чоловічих, жіночих та дитячих голосів звучить вона у селі на різні лади, поєднуючи минувшину із сучасністю.
З раннього дитинства ця непідробна атмосфера високої духовності і простоти села влилась у життя Володимира Красулі. У його родовому корінні переплелись кульчинські гени матері і батька — уродженця козацького Ніжина, що на Чернігівщині. У 2004–му Анатолій Миколайович Красуля одним із перших на Турійщині поїхав на майдан у Київ, повіривши у правильні ідеї Помаранчевої революції. Він був готовий боротися за краще життя для своїх дітей і усіх земляків.
Козацьке начало у роду Красуль виявилося міцним. Двоюрідний брат Анатолія Миколайовича Василь Михайлович Красуля командував полком в Афганістані на початку 80–х. Йому вистачило мудрості вести бойові дії так, що жоден із солдатів, які були під його командуванням, не загинув. Згодом із цілого Союзу полковник отримував листи-подяки від матерів за збережені життя їхніх дітей. Шанували Василя Михайловича і колеги–військові, його обрали головою спілки ветеранів Великої Вітчизняної та афганської воєн у Київській області.
…На перших дитячих фотографіях Володя у вишиваній сорочечці. Ще в ті далекі 70–ті роки минулого століття його молода й вродлива мама вишивала їх своїм синочкам. Було їх у сім’ї троє. Володя — середній, Богдан — старший на рік і найменший — Микола. Мали хлопці ще старшу сестричку Наталю. Всі діти були привчені до праці, бо ж чимале господарство і городи вимагали робочих рук. Батько виховував дітей у строгості, а мама була мудрою й доброю, вміла, коли потрібно, дати пораду, підпримати, допомогти. Вона й зараз з висоти Вічності добрим ангелом оберігає своїх дітей. Принаймні Володимир це відчуває, бо кожен раз, приймаючи важливе рішення, подумки звертається до вже покійної найдорожчої людини…
У сім’ї Красуль теж дуже шанували пісню. Мама мала ідеальний слух, що передався дітям. Частенько співали всі разом, а батько підбирав мелодії на гітарі. Потрохи опановували музичні інструменти й хлопці. Коли найменший Коля ще не ходив до школи, Красулі вже виступали на сцені сімейним ансамблем. Усьому задавав тон дід Федір — мамин батько, він вибивав мелодії на бубні, батько грав на гітарі, хлопці — на акордеоні та на трубі. Співали мама, дочка Наталя і ще двоюрідна сестричка Надя. Цей самобутній ансамбль сім’ї Красуль знали і у районі, і в області. У 1989 році він став переможцем обласного конкурсу «Співає родина». Велика фотографія сім’ї була надрукована у газеті «Радянська Волинь».
Непомітно спливали роки. Навчання в школі, в музичному училищі в Луцьку формували характер працелюбного й допитливого Володі Красулі. Очевидно, сама природа наділила його рисами лідера. Будучи першокурсником, у 1991–му наш земляк разом із товаришами зумів організувати студентський страйк і захистити права студентів–музикантів, у яких хотіли відібрати гуртожиток під «малосімейки». Тоді студенти провели мітинг біля облдержадміністрації. На вимогу страйкуючих викликали директора училища А. Й. Теребуха і таким чином житло залишилося за студентами.
Де б не був Володимир Красуля, він завжди збирав біля себе багато друзів, однодумців. Його енергія знаходила вихід у прагненні кращих змін. На це, без сумніву, вплинули і розповіді діда Федора про колишнє, про те, як господарювала їхня заможна родина Рутів на своїй землі і як довелося здавати все нажите нелегкою працею у колгосп, коли прийшли «совєти».
Юні брати Богдан і Володя Красулі ще у 1990 зняли радянського прапора із двоповерхового приміщення сільської ради і алюмінієвим дротом прикрутили на його місце синьо–жовтий стяг. Цей прапор Богдан купив у Луцьку за свою студентську місячну стипендію — 10 карбованців. Тоді у сільраді стався неабиякий переполох, навіть відкликали із відпустки місцевого голову. Стяг швиденько зняли, правда, не викинули, а сховали у сейф як речовий доказ. І саме він знову замайорів у Кульчині, коли вже Україна стала незалежною…
Свій перший трудовий досвід Володимир Красуля здобув на посаді вчителя у Кульчинській школі, де пропрацював сім років. Робота подобалась, легко знаходив контакт із учнями, у школі навіть створив духовий оркестр. У вихідні хлопці грали на весіллях. Але вчительська зарплата не давала змоги утримувати сім’ю, тому Володимиру довелось розрахуватись з роботи і, як багатьом волинянам, їздити в Польщу… Та все ж хлопець не втрачав інтересу до знань, бажання вчитися. Він закінчив Луцький технічний національний університет. До речі, відомий гімн цього вищого навчального закладу на прохання ректора Віктора Божидарніка написали Володимир, Богдан та Микола Красулі. Вони є авторами і слів, і музики урочистої пісні, під яку вже не одному поколінню випускників вручають дипломи престижного вишу.
Після закінчення «Політеху» Володимир продовжив навчання знову. Його завжди цікавили питання державотворення, юриспруденція, тому взявся вивчати правознавство у Київському національному університеті внутрішніх справ, який закінчив у 2010 році і до останнього часу працював у Турійському нотаріальному окрузі. Молодий чоловік мріяв про свою справу, про господарювання на землі. У рідному селі зустрів і свою долю. Власне, близьку сусідку Інну Володя знав із дитинства, але по–справжньому покохав її, уже студентку педучилища, розквітлу юну красуню.
У парі молоде подружжя створило фермерське господарство «Еко–світ». Володя сподівався, що фермерство буде розвиватись, але, на жаль, ніяких прогресивних змін в цьому плані держава так і не запровадила. Тому довелось перекваліфіковуватись і замість обробітку землі «Еко–світ» зайнявся міжнародними вантажоперевезеннями.
Стежками дитинства Володимира Красулі нині вже бігає його дев’ятирічний син Назар, жвавий, непосидючий, як і він у свої роки. Тішать молодого батька перші успіхи сина. Хлопчик займається танцями, непогано малює. І все частіше задумується Володимир над тим, яким буде майбутнє Назара, у якій Україні житимуть його земляки–волиняни…
У 2010–му Володимир Анатолійович Красуля став депутатом Турійської районної ради. Він відразу заявив про себе як про активного і небайдужого обранця, зібрав навколо однодумців, створив депутатську групу у районній раді, яку і очолив. Володимир Красуля, Василь Гут, Олександр Новосад, Андрій Філіпчук та Олександр Шишко завжди серед людей. Згуртувати громаду, задати тон у добрих справах — така їхня мета. У  центральних і віддалених селах вони провели чимало благодійних культурних заходів, активно взялися за ремонт клубу у селі Растів. Нині його приміщення повністю оновлене. Люди, які десятками років не заходили у сільські клуби, згадали нарешті, що таке культурний відпочинок, вони відчули, що комусь потрібні, що хтось про них дбає. Володимир Красуля вважає: прийшла пора змінювати свідомість українців, люди повинні зрозуміти, що вони самі творці своєї долі. У цьому його підтримують друзі, колеги–депутати. Аби діяти спільно, на початку нинішнього року молоді активісти зареєстрували громадську організацію «Волинські патріоти», головою якої обрали Володимира Красулю.
… Через зайнятість Володимир давно не брав до рук музичні інструменти, але саме життя підказало, що найкраще люди сприймають пісню. Така наша національна і культурна традиція ще з часів кобзарів. І от через багато років брати Красулі знову з’явилися на сцені. Правда, їхні пісні уже не мрійливо-ліричні, як у дитинстві, у них звучить правда, що закликає до змін, до боротьби за краще майбутнє. Гурт у складі Богдана та Миколи Красуль, Миколи Полячука, Валерія Осінського, Володимира Артвінського, Ігоря Ящука, Миколи Герасимюка, Ярослава Собіпана та провідного соліста Сергія Гурського (Василя Подшипніка) під знаменами «Волинських патріотів» вже об’їздив десятки населених пунктів Волині. У найближчих планах — поїздки у Рожищенський, Луцький, Горохівський, Локачинський райони, будуть виступи і в селах Турійського району. Виконує колектив авторські пісні, які неофіційно вже називають гімнами нашого краю. Слова та музика до цих творів написані Богданом Красулею та Тарасом Афіцьким. Сам пише слова до своїх пісень і улюбленець волинян Василь Подшипнік (Сергій Гурський).
— Ми хочемо розбудити свідомість людей, допомогти їм навчитись правильно оцінювати дійсність, — говорить Володимир Красуля, — мені особисто багато на що відкрило очі навчання в Національному університеті внутрішніх справ. Там, вивчаючи теорію держави і права, я зрозумів, що розквіт Української держави залежить і від контролю громади над депутатами. Нині потрібно міняти не лише особистості, які при владі, потрібно змінювати усю систему. Варто розуміти, що теперішні можновладці нічим не поступляться, свої інтереси вони будуть відстоювати за будь–яку ціну, адже вже звикли ошукувати народ. Цю систему, що породжує такі явища, як «тушки» і корупція, здолати непросто, але можливо.
Перший закон, який має прийняти Верховна Рада нового складу, — це закон про механізм відкликання народного депутата людьми, які його обирали. Після відкликання першого ж депутата більшість українських проблем зникнуть самі по собі. Українська мова займе належне їй становище, не буде голосування чужими картками, усі закони будуть створювати для покращення соціального становища простого люду, а не збагачення олігархів. Тоді й об’єднаються нинішні опозиційні сили, адже передвиборні програми, за які вони несуть відповідальність, у них однакові. Якщо за півроку новий парламент не прийме цього важливого закону, його роботу потрібно блокувати. Адже в такому вигляді українському народу він буде не потрібен взагалі.
Володимир Красуля переконаний: проблема українського народу в тому, що він сам вибирає владу, сам утримує її, але контролювати не може.
— Я вивчав системи державотворення різних країн, — продовжує Володимир Анатолійович, — і дійшов висновку, що ми — народ особливий — дуже добрий і дуже довірливий. Через довіру і програємо…
Найбільше, що може місцева громада, — це залатати яму на дорозі, провести освітлення вулиці, а розвиток економіки села, створення нових робочих місць лишається за державою, за владною верхівкою.
— Селам не обійтись без іноземного капіталу, без серйозних інвестицій і вільного простору для їх освоєння, — вважає Володимир, — нам належить подолати систему рейдерських захоплень у сфері малого та середнього бізнесу, подолати монополію олігархів, щоб Україна відкрилась світові. У селах потрібно організовувати на місцях переробку селянської продукції. Держава повинна нарешті подбати про село, забезпечивши виробників необхідними дотаціями, як це робиться в інших країнах.
— Сьогодні все залежить від нас, — каже Володимир Красуля, — а завтра може бути пізно, бо кількома змінами до Конституції у народу зможуть остаточно забрати владу. Українська демократія тоді закінчиться як така…
Але ми маємо пам’ятати, що наш нескорений козацький край завжди до останнього боровся за Україну. І, повірте, «Волинські патріоти» є гідними їхніми нащадками.

НЕ ПРОПУСТІТЬ виступи гурту "Брати Володимира Красулі" та Василя Подшипніка у вашому селі. Найближчим часом колектив побуває у Рожищенському, Горохівському, Локачинському, Луцькому та Турійському районах.

На фото: Володимир Красуля не зрадить Україні.